LudaDS
Главная
Дипломы
Курсовые
Рефераты
Бесплатные
Словарь
Обои
Цены и Оплата
Свидетельство
Статьи
Новости
Книги
Контакты
Обмен баннерами
Мои баннеры
Реклама на сайте
Мои друзья
Анкета
Логика
Раскраски
Математика
Творчество
Украинский язык
Русcкий язык
Английский язык
О себе
Галерея
Майнове страхування, його особливості, значення, напрямиі перспективи розвитку Печать E-mail
Автор Oleg   
05.10.2010 г.

ВСТУП

Слово «страхування» увійшло в українську мову давно. Воно має від­повідники в інших мовах: «insuranse» — в англійській, «versicherungs» — у німецькій. Західні філологи вважають, що термін має латинське по­ходження. В основі його слова «securus» і «sine cura», які означають «безтурботний». Отже, страхування відбиває ідею застереження, захис­ту та безпеки.

У фаховій літературі питанням з'ясування поняття страхування та­кож приділено значну увагу. Проте до єдиного розуміння змісту кате­горії «страхування» дійти не вдалося. Оскільки ігно­рувати відоме положення про необхідність відрізняти економічну сутність категорії від її змісту ні в якому разі не можна. Адже сутність постійна, а зміст може змінюватися відповідно до конкретних умов розвитку суспільства. Важливість цього висновку полягає в тому, що він вказує на об'єктивну стабільність сутності страхування. Така пози­ція дає змогу сформувати поняття про страхування зусиллями багатьох поколінь.

Аналіз опублікованих визначень страхування показує, що кожне з них уточнює або доповнює попередні, залишаючи без змін їх основу.

Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Про страхування»: «Страхування — це вид цивільно-правових відно­син щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених догово­ром страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)».

У Законі зафіксовані головні елементи, що формують поняття страхування. Це мета страхування — захист майнових інтересів фізич­них і юридичних осіб. Указується на те, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному зако­нодавстві або страхових полісах. Підкреслено джерела грошових кош­тів, що є ресурсами для страхових виплат.

Водночас ретельне вивчення поняття страхування і співставлення рі­зних його тлумачень у наукових працях показують, що офіційне виз­начення терміна перевантажене правовими аспектами.

Страхування є насамперед системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де з одного боку виступа­ють страхувальники, а з іншого — страховики. Важливою передумо­вою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів гос­подарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням. Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища. Саме в такій площині стра­хування розглядається у працях учених багатьох країн ринкової орієн­тації. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає превентивного спрямування захисту.

З урахуванням вищесказаного провідні економісти нашої країни дають таке визначення по­няття «страхування»:

Страхування — це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі нас­тання події, обумовленої договором або законом, суму виплати стра­ховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпе­чення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превен­тивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестрахо­вує частину останнього.

Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його фун­кціях. Радянські економісти, визначаючи функції страхування, вихо­дили насамперед не із сутності самої категорії страхування, а вважали, що функції страхування «...є зовнішніми формами, які дозволяють ви­явити особливості страхування як ланки фінансової системи. Категорія фінансів виражає свою економічну сутність передусім через розпо­дільну функцію. Ця функція знаходить конкретне, специфічне виявлен­ня у функціях, притаманних страхуванню, — ризиковій, попереджуваль­ній і заощаджувальній»

До речі, думка про те, що фінансам притаманна розподільна функ­ція, не є загальновизнаною. Так, велика плеяда відомих учених у галу­зі фінансів із Санкт-Петербурзького університету економіки та фінан­сів уже протягом багатьох років переконливо обстоює інші тлумачен­ня функцій фінансів, зокрема створення і розподілу, використання грошових доходів і фондів. Деякі науковці одну із функцій фінансів убачають у забезпеченні процесу відтворення.

Теоретичні і практичні намагання розглядати страхування як вто­ринну категорію щодо фінансів (у їх вузькій інтерпретації) завдають шкоди розбудові господарського механізму, і особливо у зв'язку з по­ступовим переходом країни до ринкової економіки.

Людині завжди було властиво бажання якось забезпечити себе від шкідливих наслідків життя або хоч би спробувати звести їх до мінімуму. Для одних це пов'язано з небезпечною роботою, де висока частка ризику. Багато громадян напередодні старості і пов'язаного з нею зниження працездатності хотіли б забезпечити собі хоч би прожитковий мінімум. Підприємці побоюються, що при зміні ринкової кон'юнктури можуть не виправдатися розрахунки на отримання прибутку. Будь-яка людина може виявитися жертвою пограбування або катастрофи, що не так і рідко в наші дні, раптово захворіти - так хіба мало які неприємності можуть відбутися в житті. У всіх вказаних випадках люди можуть удатися до страхування, при якому спеціалізовані організації (страховики) збирають внески з громадян і організацій, що уклали з ними договори страхування. За рахунок таких внесків у страховика утворюється особливий страховий фонд, з якого при настанні визначеного, наперед обумовленого в договорі, події (смерті, втрати працездатності, знищення майна, неотримання прибули і т.д.) страховик сплачує застрахованій (або іншому, вказаному в договорі) фізичній або юридичній особі обумовлену суму, що як правило перевищує розмір внесків, що вносяться. Це, звичайно, не запобіжить настанню несприятливого випадку, але допоможе подолати його.

Вважається, що саму ідею страхування придумали англійські купці, що зазнають збитки із-за кораблів, що пішли в плавання і так і не повернулися. Купці вирішили у випадках загибелі і пропажі кораблів розподіляти понесений збиток порівну, а не залишати в біді одного. Для цього проводилися відрахування до загального фонду - якась частина від майна, що бере участь в експедиції. З цього фонду і виявлялася допомога.

Але все таки майнове страхування, як і інші види страхування - це перш за все вид підприємницької діяльності і неможливий без отримання прибутку. Це досягається тим, що не за кожним договором наступає обумовлений випадок і проводиться виплата. У нашій же країні унаслідок подій останніх років з'явилося достатньо багато страхових компаній - це може говорити тільки про те, що страховий бізнес - досить прибуткове заняття. В умовах конкуренції страхові компанії все більш розширюють круг страхових ризиків - подій, при настанні яких страховик виплачує застрахованій особі обумовлену суму. Зі всіх цих причин значущість страхування в сучасному суспільстві, на мій погляд, постійно зростає - цим мені і цікава дана тема.

У ринковій економіці галузь страхових послуг грає важливу роль для всього суспільства. Ситуація в країнах перехідних до ринкової економіки є унікальною: застійна, монополістична система з часом поступається місцем динамічній, конкуруючій ринковій економіці. Оскільки, страхова діяльність в новому середовищі супроводжується значною невпевненістю і великою кількістю ризиків бізнесу, підвищення ефективності страхової діяльності можливо лише шляхом проведення ефективної державної політики, направленої на регулювання страхового ринку в Україні.

Мета даної роботи – дослідити та узагальнити методологічні принципи, методи побудови та передовий зарубіжний досвід щадо забеспечення єфективного функцінування майнового страхування на сучасному етапі розвитку нашої держави, що може бути корисним для визначення фінансового стану держави в цілому та окремих ії елементів, а також напрямів поліпшення ії функцінування.

Страховий ринок повинен відображати конкретні умови конкретної країни, а саме, рівень розвитку соціально-економічної сфери. Україна тільки недавно почала створення власного страхового ринку. Через те, що Україна знаходиться на перехідному етапі розвитку, структура страхового ринку може конкретно відрізнятися від зарубіжних країн в плані відносин між окремими видами страхування, та і сам механізм українського страхування поки не досконалий.

У пропонованій роботі на основі матеріалів, що є по даній темі, мною зроблена спроба проаналізувати деякі проблеми страхового ринку України і виділити можливі перспективи його розвитку. Враховуючи, що просте вичленення нинішнього періоду страхування не може дати повного уявлення по даній темі, я визнав необхідним розглянути проблеми сьогоднішнього дня в деякому порівнянні з попередніми періодами його розвитку. Для цього в число даних питань включені короткі оглядові матеріали, що стосуються виникнення і розвитку страхування, економічної суті страхування, структури страхового ринку. Також в цій роботі я спробувал розглянути, яку роль майнове страхування грає в економіці ринкового типа, особливості і проблеми страхового ринку України і пропозиції по їх удосконаленню.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МАЙНОВОГО СТРАХУВАННЯ

Поняття і значення майнового страхування і його функції

«Страхування - такий вид необхідної суспільно корисній діяльності, при якій громадяни і організації наперед страхують себе від несприятливих наслідків у сфері їх матеріальних і особистих нематеріальних благ шляхом внесення грошових внесків до особливого фонду спеціалізованої організації (страховика), що надає страхові послуги, а ця організація при настанні вказаних наслідків виплачує за рахунок засобів цього фонду страхувальнику або іншій особі обумовлену суму» [31, c.4].

Способи освіти і форми організації страхового фонду можуть бути різними, але в цілому їх можна звести до трьом основних.

При самострахуванні окреме підприємство, організація, установа або індивідуальний підприємець з своїх власних засобів створює індивідуальний страховий фонд - для себе самого. Але даний спосіб мало продуктивний, а для деяких підприємств і зовсім непосильний.

Централізовані резервні або страхові фонди утворюються за рахунок загальнодержавних засобів у вигляді бюджетних резервів - Уряди, Президента і т.д.

І, нарешті, власне страхування припускає утворення страхового фонду за рахунок внесків, вироблюваних окремими підприємствами і іншими фізичними і юридичними особами, і знаходження цього фонду в управлінні і розпорядженні спеціальної страхової організації, яка і видає потерпілим особам у відповідних випадках відповідні суми. Саме цей спосіб формування і використання страхового фонду і припускають в більшості випадків, коли вимовляють «страхування» - специфічний метод компенсації збитків в несприятливих випадках.

На відміну від самострахування при страхуванні у власному сенсі страховий фонд обслуговує не одне, цілу групу осіб і організацій. У відмінність же від централізованих бюджетних страхових фондів, тут страховий фонд утворюється за рахунок внесків обслуговуваних їм фізичних і юридичних осіб. При страхуванні у власному сенсі страховий фонд є, як правило, грошову суму (хоча страховий фонд може бути утворений і в натуральній формі), а відносини по його освіті і подальшому розподілу приймають звичайно форму цивільного правовідношення.

Майнове страхування пов'язане з володінням, використанням і розпорядженням майном страхувальника. Майнове страхування об'єднує різні види страхування, які розділяються на дві групи - страхування майна юридичних і фізичних осіб. Страхування майна юридичних осіб включає страхування будівель, споруд, устаткування, транспорту, вантажів і багажу, урожаю, технічних ризиків, фінансових ризиків і інших майнових ризиків. Страхування майна громадян включає страхування автомобілів, нерухомості, домашнього майна, майна в господарствах, домашніх тварин і інших видів майна.

Згідно Інструкції про порядок видачі ліцензії на здійснення страхової діяльності на території України від 15 липня 1996 р. №ЛП-18/78 договір майнового страхування може бути поміщений відносно страхування:

засобів водного транспорту;

засобів повітряного транспорту;

засобів наземного транспорту;

вантажів і багажу;

від вогняних ризиків і ризиків стихійних явищ;

кредитів;

інвестицій;

фінансових ризиків;

судових витрат;

виданих і прийнятих гарантій;

майна іншого, чим перераховано.

Перелік видів ризиків, від яких може бути застраховано майно (страховий інтерес), теж не можна вважати вичерпним:

пожежі

повені

землетруси

урагани

зливи

градобій

затоплення грунтовими водами

аварії

вибухи

протиправні дії третіх осіб

падіння літальних апаратів і космічних тіл і т.д.

За договором майнового страхування можуть бути, зокрема, застраховані наступні майнові інтереси: ризик (втрати) загибелі, недостачі або пошкодження певного майна; ризик збитків в підприємницькій діяльності із-за порушення своїх зобов'язань контрагентами підприємця або із-за зміни умов цієї діяльності по незалежних від підприємця обставинах, зокрема ризик неотримання очікуваних доходів - підприємницький ризик.

Необхідно звернути особливу увагу на те, що можливість страховика приймати на страхування те або інше майно (майновий інтерес) обмежена. Це пов'язано з тим, що страхова компанія не має права укладати договори майнового страхування по тих видах об'єктів страхування, які не були включені в “отліцензірованниє” правила страхування. У конкретному страховому договорі разом з комбінацією об'єктів страхування і видів ризиків, на випадок настання яких полягає договір, може бути присутньо і конкретизація об'єкту страхування, страхування, що передбачається правилами по даному вигляду. Наприклад, договір страхування може бути поміщений страхувальником одночасно відносно двох об'єктів: автотранспортного засобу і вантажу, що перевозиться їм, але тільки на випадок знищення або пошкодження застрахованих видів майна в результаті аварії.

Страхування, при якому за одним договором прийнято на страхування декілька різнорідних об'єктів (або коли в наявності комбінація декількох однорідних об'єктів однієї галузі страхування), носить назву комбінованого, або комплексного.

Під комбінованим страхуванням можна розуміти об'єднання в одному договорі декількох різних видів майнового і особистого страхування від комплексу страхових ризиків. Види комплексного страхування можуть бути самими різними залежно від поєднань і комбінацій об'єктів і ризиків страхування. Прикладом такого виду страхування служить так зване авто-комбі, при якому поодинці комбінованому договору могли бути застраховані автотранспортний засіб, багаж і водій.

Досить часто при комбінованому страхуванні договори полягають відносно інтересів, зв'язаних і з майном, і з відповідальністю, і з життям, і із здоров'ям (іншими словами майнове страхування комбінується з різними видами в самих різних поєднаннях). Деякі такі види страхування через свою специфіку, багаторічної практики застосування і вдосконалення стали традиційними, наприклад морське страхування. До комбінованого страхування відноситься і повітряне страхування, яке поєднує страхування повітряних суден, вантажів, відповідальності авіаперевізника, страхування екіпажа, пасажирів і так далі. Виділяють також космічне страхування, тобто страхування інтересів при здійсненні космічної діяльності; банківське страхування і інші комплексні умови страхування.

Порядок проведення страхування по кожному конкретному об'єкту в такому комбінованому страхуванні повинен, проте, строго відповідати правилам і нормам, що регламентують відповідний вид страхування (майнового або особистого).

Слід зазначити, що в економіці ринкового типа страхування виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу і добробуту людей, а з іншою - комерційною діяльністю, що приносить прибуток.

Функції страхування і його поняття як економічній категорії органічно зв'язані. Як функції економічної категорії страхування можна виділити наступні:

1) Формування спеціалізованого страхового фонду грошових коштів.

2) Відшкодування збитку і особисте матеріальне забезпечення громадян.

3) Попередження і мінімізація збитку.

Перша функція - це формування спеціалізованого страхового фонду грошових коштів як платня за ризики, які беруть на свою відповідальність страхові компанії. Цей фонд може формуватися як в обов'язковому, так і в добровільному порядку. Держава виходячи з економічної і соціальної обстановки регулює розвиток страхової справи в країні. Функція формування спеціалізованого страхового фонду реалізується в системі запасних і резервних фондів, що забезпечують стабільність страхування, гарантію виплат і відшкодуванні. Якщо в комерційних банках акумуляція засобів населення з метою, наприклад, грошових накопичень, і має місце тільки ощадний початок, те страхування через функцію формування спеціалізованого страхового фонду несе ощадно-ризиковий початок. У моральному плані кожен учасник страхового процесу, наприклад при страхуванні життя, упевнений в отриманні матеріального забезпечення на випадок нещасної події і при завершенні терміну дії договору. При майновому страхуванні через функцію формування спеціалізованого страхового фонду не тільки розв'язується проблема відшкодування вартості потерпілого майна в межах страхових сум і умов, обумовлених договором страхування, але і створюються умови для матеріального відшкодування частини або повної вартості потерпілого майна.

Через функцію формування спеціалізованого страхового фонду розв'язується проблема інвестицій тимчасово вільних засобів в банківські та інші комерційні структури, вкладення грошових коштів в нерухомість, придбання цінних паперів і т.д. З розвитком ринку в страхуванні незмінно удосконалюватиметься і розширюватиметься механізм використання тимчасово вільних засобів Значення функції страхування як формування спеціальних страхових фондів зростатиме

Друга функція страхування - відшкодування збитку і особисте матеріальне забезпечення громадян. Право на відшкодування збитку в майні мають тільки фізичні і юридичні особи, які є учасниками формування страхового фонду. Відшкодування збитку через вказану функцію здійснюється фізичним або юридичним особам в рамках наявних договорів майнового страхування. Порядок відшкодування збитку визначається страховими компаніями виходячи з умов договорів страхування і регулюється державою (правила страхування перевіряються на відповідність чинному законодавству в процесі ліцензування страхової діяльності). За допомогою цієї функції одержує реалізацію об'єктивного характеру економічної необхідності страхового захисту.

Третя функція страхування - попередження і мінімізація збитку - припускає широкий комплекс заходів, зокрема фінансування заходів щодо недопущення або зменшення негативних наслідків нещасних випадків, стихійних бід. Сюди ж відноситься правова дія на страхувальника, закріплена в умовах укладеного договору страхування і орієнтована на його дбайливе відношення до застрахованого майна. Заходи страховика по попередженню страхового випадку і мінімізація збитку носять назву превенції. В цілях реалізації цієї функції страховик утворює особливий грошовий фонд попереджувальних заходів.

Відомо, що крім зниження навантаження на витратну частину бюджету (оскільки відшкодовуються збитки при настанні непередбачених природних і техногенних явищі), страхування виконує в суспільстві ще дві найважливіші функції.

Так, разом з викладеним, страхування дозволяє успішно вирішувати питання соціального забезпечення, будучи найважливішим елементом соціальної системи держави. У країнах з розвиненою ринковою економікою система соціального захисту населення включає державне соціальне забезпечення, корпоративне страхування, індивідуальне страхування, недержавне пенсійне забезпечення.

Наступної істотніше, на мій погляд, функцією страхування є те, що воно, при грамотному підході до справи, дозволяє привернути в економіку значні інвестиційні ресурси. Наприклад, страхові компанії Європи, Японії і США в 1993 р. управляли загальним об'ємом вкладених в економіку засобів на суму в 6 трлн. дол. США, 80% з яких забезпечуються операціями по довгостроковому страхуванню життя. У Україні ж збір премії (у 2004г.) - приблизно в тисячу разів менше (з цієї суми премія по страхуванню життя - близько 20%, а по довгостроковому - менше 5%, тобто близько 200 млн. дол.) [28, c.10].

Таким чином, очевидно, що в розвинених країнах страхування через свою специфіку і виконувані функції в суспільстві є стратегічним сектором економіки. Можна припустити, що в найближчому майбутньому при сприятливому збігу обставин в розвитку нашої економіки Росія не стане виключенням.

Враховуючи викладене і беручи до уваги думку провідних фахівців у області страхування, можна зробити висновок, що як економічна категорія страхування представляє систему економічних відносин, що включає сукупність форм і методів формування цільових фондів грошових коштів і їх використання на відшкодування збитку при різних непередбачених несприятливих явищах, а також на надання допомоги громадянам при настанні певних подій в їх житті [14, c.11].

Принципи майнового страхування

Знання принципів страхування необхідно для всіх учасників страхо­вого процесу на всіх його стадіях.

Основні принципи страхування такі:

майновий економічний інтерес;

найвищий ступінь довіри сторін;

причинно-наслідковий зв'язок подій;

виплата відшкодування в розмірі реального збитку;

використана франшиза;

суброгація;

диверсифікація ризиків.

Фактично ці принципи відповідають основним етапам взаємодії стра­хувальника і страховика:

Переговори щодо укладання договору страхування.

Повідомлення всієї необхідної інформації для забезпечення ефективного страхового захисту.

З'ясування причини настання страхового випадку.

Розрахунок і виплата страхового відшкодування. Економічний інтерес майнового захисту пов'язаний із зацікавле­ністю юридичних і фізичних осіб у збереженні об'єктів власності та збереженні життя та здоров'я при настанні несприятливих подій або нещас­них випадків. Відшкодовуються лише конкретні збитки конкретної особи. Основні риси економічного інтересу:

повинен піддаватися фінансово-економічній оцінці;

повинен виникати на законних підставах;

особа, яка, уклавши договір страхування, порушила його, скоїв­ши злочин, не може одержати від страхування незаконну вигоду.

Принцип найвищої довіри сторін полягає втому, що на стадії ук­ладення договору страхування страховик може нічого не знати про об'єкт страхування, а клієнт — майбутній страхувальник — повинен розкрити суттєві обставини про останніх, зокрема, всі відомості, що доз­волили б зробити висновки про ступінь ризику, інформацію про попе­редні збитки, наявність інших страхових полісів та ін.

Значення цього принципу полягає в тому, що, коли виникає збиток, починається розслідування обставин його винекнення. Якщо при цьо­му буде виявлено, що страхувальник не повідомив що-небудь суттєве про об'єкт страхування, дію договору може бути припинено, а збиток не відшкодовано.

Принцип причинно-наслідкового зв'язку. Основою договору стра­хування є причина виникнення збитку. Причому, деякі причини ведуть до страхової виплати на користь страхувальника, а інші — ні. Важли­вим є визначення саме фактичної причини настання збитку.

Відшкодування фактичних збитків (страхове відшкодування) — центральний принцип страхування. Страхове відшкодування — стра­хова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (ст.9 Закону України «Про страхування»).

Розрахунок страхового відшкодування (Q) при системі пропорцій­ної відповідальності виконується за формулою 1.1:

(1.1)

де T - фактична сума збитку;

S - страхова сума за договором:

W - вартісна оцінка об'єкта.

Для об'єктів із однаковою вартістю розмір залежить від величини страхової суми, зазначеної в договорі страхування. Чим ближче вона до вартісної оцінки об'єкта, тим більший розмір відшкодування одер­жить потерпілий страхувальник. Відшкодовується, як правило, не весь збиток. Майже завжди є франшиза — мінімальна частина збитку, завданого страхувальнику, але яка не відшкодовується страховиком. Франшиза зазначається в договорі, а її величина впливає на розмір страхового відшкодування. Вона може бути встановлена в абсолютних і відносних величинах до страхової суми або у відсотках до збитку. Виділяють умовну та безу­мовну франшизу.

Умовна франшиза означає, що страховик не несе відповідальність за збиток, якщо його розмір не перевишує розмір франшизи, але відшко­довує збиток повністю, якщо розмір збитку перевишує суму франшизи.

Безумовна франшиза означає, що страховик виплатить страхуваль­нику суму збитку за мінусом суми франшизи. тобто страхове відшкоду­вання дорівнює збитку, зменшеному на франшизу.

Франшиза та страхова сума, як і набір ризиків, що страхуються, — основні ціноутворюючі фактори у страхуванні.

Принцип суброгації означає право страховика на регресні вимоги, які страхувальник може мати до третіх сторін, котрі повністю або частково відповідають за збитки, претензії, за якими було оплачено страховиком.

Диверсифікація. Законодавством багатьох країн світу можливості диверсифікації, тобто поширення активності страхових товариств за рамки основного бізнесу, обмежені.

За формою взаємодії страхувальників та страхових товариств виділяють обов'язкове та добровільне страхування.

Обов'язкову форму страхування визначають такі принципи.

1. Встановлення законом, відповідно до якого страховик зобов'яза­ний застрахувати встановлені об'єкти, а страхувальники — вносити належні страхові платежі. Закон передбачає: перелік об'єктів обов'яз­кового страхування; обсяг страхової відповідальності; рівень або нор­ми страхового забезпечення; порядок встановлення тарифних ставок або середні розміри цих ставок із наданням права їх диференсації на місцях; періодичність внесення страхових платежів; основні права стра­ховиків і страхувальників.

2. Суцільне охоплення обов'язковим страхуванням зазначених у за­коні об'єктів. Для цього страхові органи щорічно проводять по всій країні реєстрацію застрахованих об'єктів, нарахування страхових платежів та їх стягнення у встановлені терміни.

3. Автоматичність поширення обов'язкового страхування на об'єкти, зазначені в законі. Страхувальник не повинен заявляти в страховий орган про появу в господарстві об'єкта страхування. Це майно автоматично включається до сфери страхування. При черговій реєстрації воно буде зафіксовано, а страхувальнику пред'явлено до сплати страхові внески.

4. Дія обов'язкового страхування незалежно від внесення страхо­вих платежів. У випадках, коли страхувальник не сплатив належні стра­хові внески, вони стягуються в судовому порядку. У випадку загибелі або ушкодження застрахованого майна, не оплаченого страховими внесками, страхове відшкодування підлягає виплаті з утриманням за­боргованості за страховими платежами. На не внесені в необхідний термін страхові платежі нараховується пеня.

5. Безстроковість обов'язкового страхування. Вона діє протягом усього періоду користування страхувальником застрахованим майном. Тільки безгосподарське та зношене майно не підлягає страхуванню. При переході майна до іншого страхувальника дія страхування не при­пиняється. Воно втрачає силу тільки при загибелі застрахованого майна.

6. Нормування страхового забезпечення за обов'язковим страху­ванням. З метою спрощення страхової оцінки і порядку виплати стра­хового відшкодування встановлюються норми страхового забезпечення у відсотках від страхової оцінки або в гривнях на один об'єкт.

За обов'язковим особистим страхуванням у повному обсязі діють принципи суцільного охоплення, автоматичності, нормування страхо­вого забезпечення. Проте воно має суворо обумовлений термін і цілком залежить від сплати страхового внеску (наприклад, за обов'язковим страхуванням пасажирів).

Добровільна участь у виборі страховика повною мірою притаманна лише для страхувальників. Страховик не має права відмовлятися від страхування об'єкта, якщо волевиявлення страхувальника не супере­чить умовам страхування. Даний принцип гарантує укладання догово­ру страхування за першою (навіть усною) вимогою страхувальника.

Добровільна форма страхування побудована на дотриманні таких принципів.

1. Добровільне страхування діє як в силу закону, так і на добровільних засадах. Закон визначає об'єкти добровільного страхування і загальні умови страхування, які регулюються правилами страхування, розробле­ними страховиком.

2. Вибіркове охоплення добровільним страхуванням пов'язане із тим, що не всі страхувальники виявляють бажання брати в ньому участь. Крім того, за умовами страхування діють обмеження для укладання договорів.

3. Добровільне страхування завжди обмежене терміном страхуван­ня. При цьому початок і закінчення терміна обумовлюються в договорі, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Безперервність добровільного страхування можна забезпечити лише шляхом повтор­ного переукладання договорів на новий термін.

4. Добровільне страхування діє тільки при сплаті разового або пе­ріодичних страхових внесків. Вступ у дію договору добровільного стра­хування обумовлений сплатою разового або першого страхового внеску. Несплата чергового внеску по страхуванню спричиняє припинення дії

договору.

Страхове забезпечення з добровільного страхування залежить від бажання страхувальника. При майновому страхуванні страхувальник може визначати розмір страхової суми у межах страхової оцінки майна. За особистомим страхуванням страхова сума відповідно до договору встановлюється за угодою сторін.

Чинні в даний час умови всіх видів страхування вироблені багато­річною практикою його проведення з урахуванням досвіду закордонних країн. Вони постійно удосконалюються з метою більш повного задово­лення інтересів страхувальника. Розвиток страхового ринку і конкуренції між страховиками створюють сприятливий ґрунт для подальшого по­ліпшення умов страхування.

1.3. Роль і місце майнового страхування на ринку страховіх послуг

Сьогодні все більше людей розуміє, що найцінніше майно краще застрахувати. Навряд чи варто сподіватися на те, що держава відшкодує збиток, який можуть заподіяти квартирі, дачі або гаражу пожежа, повінь або протиправні дії злочинців. Тепер кожен сам роблю вибір, чи потрібне йому добровільно застрахувати всі ризики. За підсумками 2004 року саме майнове страхування лідирує в списку добровільних видів рис 1.2. На його частку доводиться більша половина всіх зібраних премій по добровільному страхуванню – 16 612,7 млн. грн. Це майже на 8 млн. грн. більше, ніж в 2003 році, темп зростання при цьому дорівнює 214%.

Рис 1.2. Структура страхових премій за 2004 рік [49, c.20]

Зростання зібраних премій по майновому страхуванню відзначають майже всі експерти. В даний час відбувається збільшення попиту на всі види послуг в секторі страхування нерухомого і рухомого майна, що належить громадянам. Зміни, які відбуваються в останні декілька років на ринку майнового страхування, більшість експертів пов'язують із зростанням страхової культури населення. До того ж сьогодні все більше людей набувають житла на власні засоби, а не одержують за муніципальними програмами, і їх бажання застрахувати свою нерухомість цілком зрозуміло. Стимулює майнове страхування і іпотека, що розвивається, - вона сприяє зростанню не тільки звичайного страхування купленої нерухомості, але також заставного і титульного страхування.

Ринок страхування нерухомого майна громадян знаходиться в даний час на підйомі, свою позитивну роль в цьому зіграло у тому числі і введення майже два роки тому обов'язкового автострахування. У громадській думці поступово складається уявлення про необхідність страхування як однієї з форм захисту від всіляких неприємностей.

Обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів , спочатку повністю перемкнуло на себе увагу і засоби клієнтів, але надалі все ж таки допомогло привернути клієнтів і до добровільних видів страхування майна - в основному за рахунок знижок, які надавалися для комплексного страхування. Сьогодні всі види майнового страхування затребувані в основному у достатньо забезпеченої категорії громадян. Ці види страхування розвиватимуться в першу чергу шляхом збільшення вартості об'єктів, що приймаються на страхування, - страхові суми будов, наприклад, будуть наближені до реальних цін їх відновлення. Проте сьогодні найбільш перспективні на цьому сегменті ринку, юридичні особи - підприємства малого і середнього бізнесу. Керівники цих підприємств поступово приходять до думки, що щорічні страхові внески по страхуванню майна, ДМС, транспорту, відповідальності - це цілком прораховувані витрати підприємства, до того ж майже повною мірою відношувані на собівартість (знижуючі базу, оподаткування, підприємства). Вартість послуг страхування майна юридичних осіб - це майже завжди 0,1 - 0,5 % від його вартості (залежно від протипожежних і охоронних заходів, виду майна і т.п.). А навіть невелика пожежа або затока здатна повністю зупинити виробництво, роботу офісу, зажадати миттєвих вкладень на відновлення майна і навряд чи такі підприємства на такий випадок створюють спеціальні резервні фонди".

Якщо ж говорити про структуру страхового портфеля в сегменті майнового страхування, то тут у експертів немає загальної думки. Страхування заміських будов і майна, що знаходиться в ньому, є в даний час найбільш затребуваним виглядом [19, c.12]. Це пояснюється перш за все тим, що ризик нанесення збитку заміській будові значно вищий, ніж міській квартирі. На думку компаній, що працюють на українськом ринку, пріоритети сьогодні міняються: раніше дійсно основу страхового портфеля складало страхування дач, а зараз - міського житла. Це в першу чергу пов'язано з постійним зростанням об'ємів житла, що продається в Україні. Попит цілком залежить від пори року: "Попит на конкретні страхові послуги із страхування майна фізичних осіб схильний до сезонних коливань (весна-літо - квартири, осінь-зима - заміські будови) і залежить від ступеня активізації сегментів будівельного ринку. Крім того, певний вплив на збільшення попиту роблять негативні природні явища, що почастішали останнім часом, і стан справ в ЖКГ. B добровільному страхуванні майна на даний момент найбільш затребувано страхування заміської нерухомості - котеджів, дачних домів. У перспективі очікується посилення інтересу споживачів страхових послуг і до страхування квартир, особливо їх обробки. Це пов'язано з так званим "ремонтним бумом", який останнім часом охопив українців: ремонтні і обробні роботи стають все більш складними і витратними, тому природно, що власник житла хоче гарантувати, що вкладені засоби не підуть прахом через те, що його сусіди зверху забудуть закрити кран".

Якщо ж порівнювати кількість страхових випадків, по яких проходили виплати, то тут лідирують пожежі. Як і раніше найбільшого збитку майну громадян завдають пожежі. На жаль, статистика невтішна, і число пожеж в квартирах і домах громадян з року в рік продовжує рости. Наприклад, в 2003 році в країні було зафіксовано 140 тис. пожеж, причому 72,5% з них в житловому секторі. Матеріальний збиток від них перевищив 7 млн. гривень. Ще більшого збитку завданий стихійними бідами - більше 9 млн. грн. За даними Держкомстату, в 2003 році більше 3 млн. гривень склав матеріальний збиток від дій злочинців. Всього в 2003 році було зафіксовано 967 772 крадіжки, у тому числі і квартирні, 12 908 випадків пошкодження майна шляхом підпалів.

Проте потенційні клієнти - фізичні особи ще не сприймають страхування як інструмент, який їм допоможе пережити фінансові проблеми після настання страхового випадку, швидше, навпаки, вважають страхові компанії здатними тільки збирати внески і затягувати виплати [37, c.68].

Недовіра до страхових компаній лише одна з причин, яка гальмує розвиток цього ринку. Існують і інші перешкоди. Узяти, наприклад, проблеми, пов'язані з державною реєстрацій нерухомості. Страхові компанії працюють, як правило, тільки із зареєстрованими об'єктами нерухомості. А у нас в країні поки що дуже багато заміських домів і квартир, що не пройшли госрегистрацию. Створює проблеми, “невисока і неявна для потенційного клієнта збитковість при страхуванні майна по порівнянню, наприклад, з КАСКО автомобілів” [19, c.68]. До того ж, - основним каналом продажів є агентські мережі, які в значній мірі мотивовані на страхування автомобілів, і як наслідок - слабка інформованість клієнта про наявність продуктів по страхуванню майна, як видно з рисунка 1.2.

Рис. 1.2 Знання видів страхування (%) [19, c.33]

Оскільки респондент міг дати декілька варіантів відповіді, сума значень в гістограмі не рівна 100%.

Причини, чому величезний потенціал споживчого попиту дотепер не використаний страховиками, на думку маркетологів, полягають в наступному: по-перше, низька страхова культура суспільства, недовір'я населення до фінансових інститутів, зокрема до страхових компаній, а по-друге, погана дистрибуція. У страховій галузі спостерігається дефіцит страхових агентів, який, на думку експертів, досягає 100 тис. людина. Звичайно, щоб розвивати дистрибуцію, необхідно створювати комплексну систему навчання страхових представників, що, загалом, всі крупні страхові компанії вже роблять. У страховій галузі дефіцит кадрів призводить до того, що команди переходять з однієї компанії в конкуруючі, цілі відділи і філіали міняють вивіски.

Та і для самих компаній страхування майна фізичних осіб - досить-таки збиткова справа. За даними РБК, в середньому частка виплат до внесків складає 35%. Розвиток страхування рухомого і нерухомого майна фізичних осіб на початковому етапі є найбільш працезатратной страховою послугою, і тому не багато компаній здатні її надати на якісному рівні [9, c.12].

Проте головна перешкода для реального і значущого зростання страхування майна фізичних осіб - це низький рівень доходів населення. На це посилаються майже всі експерти. Розвитку російського страхування, зокрема майнового, до рівня, наприклад, країн Західної Європи, перешкоджають проблеми макроекономічного характеру і перш за все низький рівень життя населення. В даний час в Україні є застрахованими не більше 10% відсотків ризиків, тоді як в Західній Європі, США і Японії цей показник складає не менше 95%".

Ще однією важливою умовою успішного розвитку майнового страхового ринку є формування комунікацій із споживачем шляхом його страхової освіти через ЗМІ, а також вдосконалення страхових продуктів.

На думку маркетологів, розвиток ринку в цілому багато в чому залежатиме від розвитку роздрібного страхування. Компанії, які вже зараз почали вибудовувати агентську мережу, володіють безперечною конкурентною перевагою. Основні функції, які виконує грамотний страховий агент, — це реклама страховика, інформування і консультування страхувальника.

1.4. Класифікація майнового страхування

Найдавнішою і традиційно розвиненою галуззю страхування є май­нове страхування — галузь страхування, у якій об'єктом страхових відносин виступає майно в різних його видах. Майно — сукупність речей і матеріальних цінностей, що знаходяться у володінні будь-якої особи.

У цивільному праві майно — матеріальний об'єкт цивільних прав власності, сукупність майнових прав або майнових прав та обов'язків, які належать визначеній особі.

Закономірності розвитку майнового страхування: поширення на всій території держави; розширення переліку об'єктів: зростання кількості страхувальників: підвищення рівня забезпечення, тобто збільшення страхової суми; розширення переліку страхових ризиків; поєднання обов'язкової та добровільної форми страхування.

Об'єкти страхування майна: основні й обігові кошти підприємства прямого та зворотнього призначення; врожай сільськогосподарських культур; тварини; продукція підприємства: устаткування й інвентар. З переліку майна виключаються: гроші, цінні папери, документи. їх можна включити в договір страхування, але з підвищеним та­рифом.

Основні принципи майнового страхування — відшкодування пря­мого фактичного збитку застрахованого об'єкта.

Підприємство має право страхувати будь-яку частину свого майна. У майновому страхуванні поширений стандартний набір ризиків, однак у ліцензуванні страхових компаній окремо виділено вогневі ризики і ри­зики стихійних лих .

У класифікації майнового страхування є виділення небезпек, за ієрархією не пов'язаних між собою [41, С.34-36]:

Страхування від вогню та інших стихійних лих (землетрусів, по­веней тощо) таких матеріальних об'єктів, як будівлі, споруди, облад­нання, продукція, сировина, матеріали, домашнє майно тощо.

Страхування сільськогосподарських культур від посухи та інших стихійних лих.

Страхування на випадок падежу чи вимушеного забою худоби.

Страхування засобів транспорту від аварій, крадіжок та інших небезпек.

Правила страхування майна часто включають зобов'язання відшко­дувати збитки від неправомірних дій трьох осіб.

У Законі України «Про лізинг» — окремим видом майнового страхуван­ня виступає страхування майна за лізинговими операціями. Перелік ри­зиків визначається лізингодавцем та узгоджується зі страховою компанією.

Відмінною рисою умов страхування майна, що використовується в міжнародній практиці, є докладний перелік подій, при яких збитки підля­гають компенсації, і страхових випадків, коли відшкодування не вип­лачується.

Передумовою повноти відшкодування збитку виступає оцінка майна.

Важливою складовою майнового страхування є страхування транс­порту.

У сфері транспорту, що становить 30% основних фондів, зайнято 20% працездатного населення. 15% вантажних перевезень здійснюєть­ся автомобільним транспортом. Кількість автомобілів на 1000 чоловік в Україн— 62, у Німеччині — 486, Італії — 422, Франції — 410. [61, c.11]

Майнове страхування підрозділяється на наступні три підгалузі: страхування майна, страхування підприємницького ризику і страхування відповідальності. Об'єктом страхування майна є майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном. За договором страхування майна може бути застрахований ризик втрати, загибелі або пошкодження певного майна. За договором страхування підприємницького ризику можуть бути застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з ризиком збитків або неотримання очікуваних доходів від підприємницької діяльності із-за порушення зобов'язань контрагентом підприємця або зміни умов підприємницької діяльності по не залежних від підприємця обставинах.

Об'єктом страхування відповідальності є майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником або застрахованим обличчям заподіяної ними шкоди особі або майну фізичної особи, а також шкоди, заподіяної юридичній особі. За договором страхування відповідальності може бути застрахований ризик відповідальності страхувальника (застрахованої особи) за зобов'язаннями, що виникають унаслідок спричинення їм шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб, а також (у передбачених законом випадках) ризик відповідальності за порушення їм договори.

Останньою ланкою класифікації є вид страхування. Вид страхування є страхування однорідних об'єктів від характерних для них страхових ризиків. Кожен вид страхування звичайно вимагає розробки спеціальних правил проведення страхових операцій і розрахунку відповідної системи тарифних ставок. В даний час число видів страхування обчислюється багатьма десятками і постійно зростає. Видами страхування життя, зокрема, є змішане страхування життя, страхування дітей до повноліття і ін. Серед видів страхування здоров'я можна назвати страхування пасажирів від нещасних випадків, страхування дітей від нещасних випадків, добровільне медичне страхування і ін. До видів страхування майна відносяться страхування будов, страхування домашнього майна, страхування засобів автотранспорту, страхування вантажів і ін.

По характеру страхових ризиків виділяють страхування від стихійних бід і несприятливих погодних умов, страхування від пожеж, страхування від вибухів і інших техногенних катастроф, страхування устаткування від технічних несправностей і дії електричного струму, страхування від дії води, страхування від зловмисних дій третіх осіб, страхування від аварій із засобами транспорту, страхування від хвороб і нещасних випадків, страхування від комерційних ризиків, страхування від політичних і військових ризиків.

По групах страхувальників розрізняють страхові операції з фізичними обличчями і страхові операції з юридичними обличчями.

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ МАЙНОВОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ.

2.1. Транспортне страхування

Сотні дорожньо-транспортних подій та викрадень, що реєструють­ся щорічно в Україні, роблять страхування автотранспорту одним із найбільш ризикових і водночас масових видів страхування.

Страхування автотранспортних засобів фізичних та юридичних осіб І (КАСКО) включає страхування автомобіля від ушкоджень у результаті:

дорожньо-транспортної події (ДТП);

крадіжки, викрадення автомобіля й інших протиправних дій третіх осіб;

стихійних лих, падіння дерев, пожежі, самозапалювання, нападу тварин та ін.

За бажанням клієнта автомобіль можна застрахувати — від однієї з груп ризиків (часткове КАСКО) або від усіх перерахованих ризиків (по­вне КАСКО).

Автомобіль може бути застрахований на повну вартість або на суму, яка дорівнює частині повної вартості. При цьому відшкодування вип­лачується страховою компанією в пропорції від розміру фактичного збитку внаслідок:

дорожньо-транспортної події (ДТП);

протиправних дій третіх осіб;

стихійних лих;

викрадення.

Розмір страхової премії залежить від:

вибору страхувальником страхових ризиків, позначених у Пра­вилах страхування;

типу автомобіля та наявності причепа;

терміна експлуатації;

умов збереження;

наявності та конструкції пристроїв проти викрадення й охорон­ної сигналізації.

Страхове відшкодування виплачується після того, як будуть з'ясо­вані причини та розмір збитку, а також при наявності всіх необхідних документів, основою яких є страховий поліс.

Договори страхування автотранспорту укладаються відповідно до Закону України «Про страхування» з урахуванням отриманої ліцензії

Страхова компанія надає страховий захист на випадок знищення або ушкодження автотранспортного засобу, нещасного випадку з водієм і пасажирами під час перебування в автотранспортному засобі і запо діяння шкоди власником автотранспортного засобу життю, здоров'ю т; і майну третіх осіб.

Об'єктами страхування є:

автотранспортний засіб;

додаткове обладнання;

життя та здоров'я водія і пасажирів;

цивільна відповідальність страхувальника за шкоду, заподіяну третім особам.

Страхові випадки:

— ушкодження або знищення автотранспортного засобу, причепів до нього і додаткового обладнання, внаслідок дорожньо-транспортної події та інші ушкодження, що відбулися в процесі руху;

— ушкодження або знищення автотранспортного засобу, причепів до нього і додаткового обладнання, внаслідок протиправних дій третіх осіб;

— ушкодження або знищення автотранспортного засобу, причепів до нього і додаткового устаткування внаслідок стихійних лих (повені, урагану, смерчу, шторму зливи, граду, виходу підземних вод, селю, удару блискавки, осідання грунту, землетрусу), падіння дерев та інших пред­метів, зіткнення з тваринами, а також пожежі або вибуху автотранспорт­ного засобу;

— викрадення автотранспортного засобу та причепів до нього, а також крадіжка додаткового обладнання;

— нещасний випадок із водієм і пасажирами, наслідком котрого ста­ли: смерть, інвалідність, тимчасова втрата працездатності;

— дорожньо-транспортна подія, що відбулася за участі автотран­спортного засобу страхувальника і внаслідок якої наступає його ци­вільна відповідальність за заподіяну автотранспортним засобом шкоду життю, здоров'ю та майну третіх осіб.

На страхування найчастіше за все не приймаються:

— автотранспортні засоби, що перебувають в експлуатації більше

10 років;

— автотранспортні засоби, що мають серйозні ушкодження та знач­ну корозію;

— автотранспортні засоби, що підлягають конфіскації за рішенням суду;

— автотранспортні засоби, що є музейними експонатами, незалеж­но від того, у робочому вони стані або ні;

— автотранспортні засоби, що використовуються з метою, не пе­редбаченою заводською конструкцією;

— багаж.

До страхових випадків не належать і виплати страхового відшкоду­вання, не здійснюються при знищенні, ушкодженні, викраденні авто­транспортного засобу або його окремих частин та деталей унаслідок:

— навмисних дій страхувальника або його довірених осіб;

— гниття, корозії та інших природних хімічних процесів матеріалів, що використовуються в автомобілі, через зберігання його в несприят­ливих умовах;

— обробки теплом, вогнем або іншим термічним впливом на авто­мобіль { сушіння, зварювання, гаряча обробка та ін.);

— використання страхувальником автотранспортного засобу в ава­рійному стані (визначення технічного стану автотранспортного засобу та його устаткування відповідно до п. 31 Правил дорожнього руху);

— керування автотранспортним засобом особою, що не має посвідчен­ня водія або знаходився у стані алкогольного сп'яніння, під впливом нар­котичних або токсичних речовин у момент керування автомобілем;

— непокори владі (втечі з місця події, переслідування робітниками ДАІ), учинення кримінально-карних дій, за винятком тих, що пов'язані з порушенням Правил дорожнього руху:

— перевезення автотранспортного засобу морським, залізничним та іншими видами транспорту:

— участі в спортивних змаганнях;

— використання автотранспортного засобу для навчальної їзди. До страхових випадків не належить захоплення автотранспортного засобу третіми особами, що добровільно допущені власником або його довіреною особою в салон автотранспортного засобу, або при викори­станні автотранспортного засобу в якості таксі (якщо це не обумовлено договором страхування — «автомобіль-таксі»).

Страховик не відшкодовує збитки за ушкодження (знищення) авто­шин, а також крадіжку інструментів та коліс, що входять до комплек­тації автотранспортного засобу При страхуванні водія та пасажирів від нещасного випадку страхо вим випадком не вважається нещасним випадком, що відбулося при спробі вчинення або при вчиненні застрахованою особою дій, щодо яких правоохоронними органами встановлено склад злочину.

Страхова сума при страхуванні автотранспортного засобу встанов­люється в межах його вартості.

При страхуванні від нещасних випадків водія та пасажирів й при страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобін страхові суми встановлюються за домовленістю сторін.

При визначенні розміру страхового платежу страховик використовує розроблені ним страхові тарифи, що залежать від моделі автомобіля, досвіду водія, потужності або обсягу двигуна, наявності противикрад них систем та ін.

Застосовується система знижок та надбавок до страхових платежів, наприклад, «Бонус» для страхувальників, що укладали договори стра-хування протягом двох та більше років.

Договір страхування може бути укладений на термін до одного року

Зміна умов договору здійснюється за згодою страхувальника і стра­ховика на підставі заяви однієї із сторін.

Протягом дії договору страхування страховик зобов'язаний:

— ознайомити страхувальника з умовами страхування та правилами,

— при настанні страхового випадку, після надання страхувальни­ком заяви, скласти страховий акт;

— при настанні страхового випадку виплатити страхове відшкодування, Страхувальник зобов'язаний:

— сплатити страховику страхову премію в розмірах і в терміни, пе­редбачені договором;

— ставитися до застрахованого автотранспортного засобу так, ніби він не був застрахований.

Страховик має право:

— вносити зміни в умови договору страхування та вимагати від стра­хувальника сплати додаткової премії у випадку зміни ризику після ук­ладення договору;

— перевіряти інформацію, яку подав страхувальник, а також вико­нувати вимоги і умови договору страхування;

— при необхідності посилати запити до крмпетентних органів. Самостійно з'ясовувати причини й обставини страхового випадку. Страхове відшкодування виплачується страховиком у розмірі фактичного

збитку, але не більше страхової суми, зазначеної в договорі страхування.

Днем виплати є день списання коштів із розрахункового рахунку стра­ховика.

Договір, за яким було виплачено страхове відшкодування (страхова сума), діє до кінця строку. При цьому страхова сума договору складає різницю між початковою страховою сумою і виплаченим страховим відшкодуванням. Договір, за яким страхове відшкодування виплачено в розмірі стра­хової суми, припиняє свою дію.

Важливою віхою в розвитку українського страхового ринку став 2004 рік як рік, в якому отримали логічне завершення об’єднані зусилля страховиків та державних чинників ща формування цивілізованих правових норм у вирішенні стосунків між власниками транспорту та третіми особами – учасниками дорожнього руху. Нарешті, на десятому році шснування МТСБУ, ми маємо достатню правову базу для цього виду страхування. Чи будуть вдоволені отриманим результатом учасники страхового ринку-члени МТСБУ, - покаже час. Принаймні, один рік роботи з Законом необхідний для того, щоб оцінити його сильні і слабкі сторони. А поки що усі зусилля учасників ринку спрямовані на те, щоб, не вдуваючись в крайнощі, досягти збалансованих та­рифів - базового платежу. Необхідно знайти аргументоване підтвердження вартості страхових послуг, що нада­ються, і побачити реальну картину збитковості обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних за­собів (ОСАЦВ).

Для того, щоб мати більш-менш ре­альну картину розвитку цього виду страхування в майбутньому, варто проаналізувати попередні та поточні результати діяльності вітчизняних страховиків.

У 2004 році, як і в попередні роки, з метою відстеження поточного стану, організаційно забезпечувався особли­вий режим моніторингу.

Здійснення обов'язкового страху­вання цивільної відповідальності влас­ників транспортних засобів в Україні за останні роки висвітлило та загост­рило цілий ряд невирішених проблем, серед яких невідповідність норматив­но-правової бази щодо врегулювання відносин в цій сфері потребам сього­дення та світовій страховій практиці, незабезпеченість цього виду страху­вання внаслідок відсутності достатніх законодавчих норм щодо заборони експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі без укладан­ня відповідних договорів ОСАЦВ та контролю за їх наявністю у водіїв, таблиця 2.1;

Таблиця 2.1

Основні показники здійснення ОСАЦВ за звичайними договорами в Україні у 2002- 2004 р. [18, c.36]

Показники

Звітний період

2002 р.

2003 р.

2004 р.

Кількість укладених договорів (тис.шт.)

1038,3

1195,9

619,10

Сума отриманих премій (млн. грн.)

61,9

77,9

51,1

Середня ціна поліса (грн.)

59,6

65,15

74,08

Виплачене страхове відшкодування (млн.. грн.)

15,4

21,2

14,2

Показник поточного рівня виплат страхового відшкодування (рівень поточної збитковості, %)

24,9

27,5

27,8

Середній розмір збитку, заподіяного майну (тис. грн.)

4,7

4,5

4,7

Середній розмір збитку, заподіяного життю і здоров'ю (тис. грн.)

2,3

1,9

2,3

Відсутність у виконавчого органу МТСБУ необхідних повноважень та можливостей впливу на встановлення порядку укладання та виконання дого­ворів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в частині, не врегульованій чинним законодавством, відсутність законодавчо закріплених додаткових гарантій у керівництва ви­конавчого органу МТСБУ для ефек­тивного виконання ним своїх повнова­жень.

З прийняттям цього профільного закону ми отримали позитивну відповідь на більшість поставлених проблем. Однак їх вирішення залежатиме від того, які зміни будуть внесені до ряду нормативно-правових актів, що випливають з цього Закону.

Загалом, ідеологія Закону дос­татньо прозора, націлена на вироблен­ня системного підходу до розвитку цьо­го виду страхування, і містить значний потенціал для формування соціальної доктрини страхового ринку. Найбільше побоювання викликає очевидна невідповідність лімітів відповідальності страховика, велика кількість передба­чених Законом виплат, а також знач­ний перелік пільговиків. Це важко співставити із можливістю забезпечити реальне надходження страхових премій для формування страхових резервів. Все залежатиме від достатньої збалан­сованості макропоказників і механізму практичного застосування тарифної політики, котрий ще розробляється.

Без сумніву, Закон сприятиме про­цесу глобалізації страхового ринку, ут­вердженню на ньому найбільш потуж­них, фінансово стійких, конкурентно спроможних спеціалізованих компаній, котрі зможуть забезпечити не тільки масовий збір страхових премій, але й кваліфіковане обслуговування дого­ворів та виплати страхового відшкоду­вання.

Важливим чинником, котрий полег­шить впровадження Закону, стане на­бутий досвід багаторічної співпраці ук­раїнських страхових компаній в рамках міжнародної системи "Зелена картка". Той факт, що січень наступного ро­ку не тільки стане початком вступу в дію вищезгаданого Закону України, але й збігається в часі з датою набуття Ук­раїною повного членства в міжнародній системі "Зелена картка", є справді виз­начною і унікальною подією в розвитку страхового ринку. Адже затримка з прийняттям внутрішнього Закону до певної міри стримувала нашу інтег­рацію до європейської страхової спіль­ноти.

У 2004 році страховиками-повними членами та виконавчим органом МТСБУ було отримано від Бюро-врегулювальників 2381 вимог на компен­сацію страхового відшкодування, що на 4% менше, ніж у 2003 році (2486). За­гальна сума цих вимог зменшилася (на 10%) і становить біля 5,3 млн. євро.

Протягом 2003-2004 років було отримано 339 претензій на відшкодування збитків, заподіяних водіями іноземних транспортних засобів, цивільна відповідальність яких покривалась "зеленими картками" країн-членів Міжна­родної системи автострахування "Зеле­на картка". За 224 претензіями було сплачено понад 2 млн. грн. страхових| відшкодувань.

Аналіз характеру страхових відшко­дувань свідчить, що понад 65% від за­гальної суми сплачених страхових відшкодувань становлять відшкодуван­ня за майнові збитки, заподіяні третім особам, решта - 35% - відшкодування збитків, заподіяних життю тa здоров'ю третіх рис 2.1.

Рис. 2.1. Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів (премії та виплати 1999-2003рр. та 1кв.2004р. в млн. грн.) [24, c.10]

Середня сума страховог відшкоду­вання за останніх два-три роки стано­вить близько 9,7 тис. грн. Детальний аналіз цих статистичних даних також послужить для визначення п огнозова-ної збитковості при впровадженні обов'язкового страхування в Україні. Тому, як і в попередні роки, у 2004 році однією з важливих методологічних та практичних проблем залишається уніфікація підходів до визначення розміру майнового збитку.

У зв'язку з ухваленням Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних за­собів" Україна вступає в новий етап ри-зикового страхування.

На жаль, в Україні впродовж 2000-2004 років, розвиток обов'язкового страхування автоцивільної відповідальності, як за внутрішніми договорами, так і по міжнародних не відповідає вимогам ринку. [29, c.45]

Деяке пожвавлення ринку в 2003-2004 роках може бути пов'язано із зу­силлями, яких було докладено по ухва­ленню Закону. Крім того, власники транспортних засобів все більше ро­зуміють "корисність" такого виду стра­хування для себе.

Проте, відсоток охвату потенційно­го ринку низький і значна кількість гро­мадян і юридичних осіб не одержують адекватні відшкодування збитків, завда­них в результаті ДТП. Про це свідчить і низька (для такого вигляду) збит­ковість, не дивлячись на низькі тарифи.

У зв'язку з ухваленням в Україні цього Закону необхідно зупинитися на проблемах страховиків, пов'язаних з реалізацією його вимог на підготовчому етапі до 01.01.2005 р. (початок дії Зако­ну) і 01.04. 2005 р. (вимога про обов'яз­ковість для страхувальників).

Страхування вантажів

На сьогодні все більше компаній та підприємств займаються тор­гівлею, товар постачається за допомогою вантажоперевезень, які по­в'язані з деякими ризиками. Однією з найважливіших умов організації перевезень є страхування. Страхування вантажу виконує страхова компанія.

Про необхідність страхування вантажу свідчить статистика: із 52 млн. населення кожний сьомий —транспортник-професіонал, а кожний де­сятий займається перевезенням вантажу [33, c.51].

У XX сторіччі багатьма європейськими країнами приймаються зако­нопроекти, що регулюють страхування взагалі і страхування вантажів, зокрема, які впливають на світову практику страхування.

Останнім часом у Бєларусі та інших країнах СНД швидко розвиваєть­ся ринок страхування вантажів.

Вікова міжнародна практика, вітчизняний досвід визначили чітку класифікацію страхування вантажів як одного з поширених видів май­нового страхування в зовнішньоторговельній діяльності.

За характером перевезених вантажів існує така класифікация:

— страхування генеральних вантажів (генвантажів). Генвантажі — термін зовнішньоторговельних операцій — включає вантажі, які упако­вані в стандартну тару, що не потребують особливих умов перевезення;

— страхування наливних, насипних, навальних вантажів;

— страхування сільськогосподарських та інших тварин;

— страхування «спец» (дорогоцінні метали, банківські банкноти, монети). Виходячи з засобу транспортування, виділяється:

— наземне страхування (перевезення залізничним та автомобіль­ним транспортом);

— страхування вантажів під час перевезення водяними шляхами;

— комбіноване страхування.

З погляду економічних інтересів:

— страхування експортних вантажів;

— страхування імпортних вантажів.

У договорі страхування страхувальник та страховик визначають об'єкти страхування, що становлять страховий інтерес. Предметом договору про страхування є вантаж, плата за перевезення й очікуваний прибуток.

Страхові випадки у страхуванні вантажів класифікуються в такий спосіб:

— результат стихійного лиха, прояви природних сил: землетруси, повені, урагани, оповзи та ін. Усі ці ризики, що є наслідком дії природних сил, відносяться до категорії непередбачених обставин. В абсолютній більшості випадків страховик відповідає за їх наслідки. Виняток станов­лять фізико-хімічні процеси: усушка, утрушування та ін.;

— результат людської діяльності. Вони визначаються як ризик, що надходить від третіх осіб, іншими словами, осіб, що здійснюють пере­везення вантажів, а також осіб, що не мають відношення до переве­зення вантажів.

У зовнішній торгівлі особливе місце посідають морські перевезен­ня, що обумовлено як історичними, так і економічними обставинами.

Поява морського страхування припадає на XIV ст. Відомо, що в 1310 році в Брюгге (Бельгія) було засновано страхову палату, яка здійснювала страхування вантажів, ящо перевозили морем. Зберігся перший відомий морський поліс, який датується 1347 роком і за яким було застраховано вантажі на морське перевезення з Генуї (Італія) на Майорку (Середземне море). У бібліотеці Оксфордського університе­ту є морський поліс, датований 15 лютого 1613 року та виписаний індивідуальними особами внаслідок відсутності страхових компаній [64. c.10]. У 1720 році королівським наказом в Великобританії було затверджено дві страхові компанії, яким було надано монополію в проведенні морсь­ких страхових операцій. Сучасна зовнішня торгівля та морські перевезення не можуть обхо­дитися без страхування. Це призводить до того, що договір страхуван­ня стає невід'ємною частиною торгового договору.

Укладання договору про страхування вантажів здійснюється на ос­нові письмової заяви страхувальника.

У заяві вказуються:

— найменування вантажу;

— вид упаковки;

— кількість місць;

— вага вантажу;

— номер і дата перевізних документів;

— найменування, рік побудови транспортного засобу;

— спосіб розміщення вантажу (в трюмі, на палубі, насипаний або навалений — це впливає на розмір тарифу);

— пункт відправлення;

— пункт прибуття;

— дата відправлення;

— страхова сума;

— умови страхування.

Договір страхування може бути укладений у відповідності з катего­рією, наприклад НАСК «Оранта»:

Категорія 1 «З відповідальністю за всі ризики»

Категорія 2 «З відповідальністю за окрему аварію»

Категорія 3 «Без відповідальності за пошкодження, крім випадків

загибелі» Не покриваються збитки, яких завдано у таких випадках:

— воєнні дії, конфіскації та ін.;

— повені, землетруси;

— викидання за борт або якщо вантаж змило хвилею (для 1 та 2

категорій) та ін.

Страхова компанія «АСКА-Київ — Центральна» до нових правил стра­хування ввела також правила страхування морських перевезень вантажу. Сьогодні все, що торкається цього виду страхування, українські страхові компанії (як і російські, польські та інші східноєвропейські) беруть з двох джерел — правил Ллойда — компанії, яка першою в світі почала страху­вати морські перевезення, та правил німецьких страхових компаній.

Вказані правила, в основному, створено ще на початку нашого сто­ліття, тоді ж було підписано та введено в дію міжнародні Конвенції, які регламентують цю сферу діяльності.

Страхування морських перевезень має відокремлену специфіку. Наприклад, поняття загальної аварії не стосується жодного виду стра­хування сухопутних перевезень: цей термін включає наслідки навмис­них дій капітана судна або його команди, які спрямовані на врятування корабля (при цьому може бути прийняте рішення позбутися вантажу). Морські перевезення регламентуються Морським Кодексом та інши­ми міжнародними документами, які слід враховувати під час страху­вання. Існування вказаних особливостей обумовило розробку для морських перевезень окремих правил страхування, наприклад компанії холдінгу АСКА є у всіх містах України, у тому числі і портових.

Умови добровільного майнового страхування вантажів

Кожна страхова компанія розробляє найбільш придатні для себе правила майнового страхування.

Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» («страховик»), на основі «Правил страхування вантажів з юридичними та фізичними особами» («страхувальник»), приймає на страхування будь-який інтерес, включаючи очікуваний прибуток, фрахт та інші витрати, пов'язані з перевезенням вантажу. При цьому покриваються збитки, які виника­ють від випадковостей та небезпек перевезення, перевантаження та зберігання вантажу на весь період перевезення від якихось до будь-яких пунктів відправлення та призначення.

Вантаж вважається застрахованим, якщо страховик надав документи про перерахування всієї страхової премії на розрахунковий рахунок. Після цього на застрахований вантаж страховик видає поліс встанов­леного зразка.

Договір страхування може бути укладений відповідно до однієї з категорій «Правил»..., які відрізняються обсягом відповідальності стра­хувальника за загальною або частковою аварєю.

Категорія 1. «З відповідальністю за всі ризики» (Загальна аварія).

За договором страхування цієї категорії покриваються:

збитки від всіх ризиків загибелі або пошкодження всього або ча­стини вантажу;

збитки, витрати та внески за загальною аварєю;

усі необхідні витрати з врятування вантажу, зменшення збитків та зі встановлення їх розміру.

Категорія 2. «З відповідальністю за окрему аварію». За договором страхування цієї категорії покриваються збитки від загибелі та пошкодження всього або частини вантажу у випадках:

пожежі або вибуху:

стихійних лих;

зникнення транспортного засобу безвісти;

зіткнення з будь-яким зовнішнім предметом, перекидання, посад­ки на міль, пошкодження льодом, забортною водою;

підмочки внаслідок заходів, вжитих для порятунку вантажу або

тушіння пожежі;

падіння вантажу при навантаженні, розвантаженні або прийомі

палива;

збитки, витрати та внески за Загальною аварєю.

Категорія 3. «Без відповідальності за пошкодження, крім випадків

загибелі».

За договором цієї категорії покриваються збитки, аналогічні кате­горії 1 та 2.

За всіма трьома категоріями не покриваються збитки, завдані внаслідок:

воєнних дій або воєнних заходів, страйків, конфіскації, реквізиції, ареш­ту або скасування вантажу за вимогою воєнного або цивільного уряду:

впливу атомної енергії, радіації або радіоактивного зараження;

повені або землетрусу;

знецінення вантажу внаслідок забруднення або ушкодження тари при непорушенні упаковки;

викидання за борт або змиття палубного вантажу (лише для 1 і 2 категорії).

Також деякі страхові компанії не покривають збитків пошкодження вантажу при відсутності зовнішніх пошкоджень автотранспорту, контей­нера або тента і за умови збереження пломби. Причиною такого збитку може бути, за словами страховиків, тільки неправильне розташування вантажу. Відповідальність за порушення правил навантаження пови­нен нести перевізник. Страховики рекомендують клієнтам контролю­вати дотримання правил навантаження, а іноді присилають своїх представників. Деякі компанії ставлять на контейнері свою пломбу. Вона підтверджує, що правил навантаження дотримано, кількість і вид ван­тажу відповідає наданому клієнтом.

У страховій компанії «АСКА-Київ-Центральна» «Правила страхуван­ня вантажу» включають три різні пакети відповідальності: клієнт може вибрати будь-який з них.

Пакет 1 (найбільший) — передбачає відповідальність страхової ком­панії за всі можливі випадки, які можуть трапитись з вантажем під час перевезення (крадіжка, неприбуття, протиправні дії 3-х осіб та ін), всі види ризиків. Тариф до цього пакету найбільший.

Пакет 2 (менший) — вартість його дешевша, в порівнянні з Пакетом 1.

До нього входить та ж кількість ризиків за винятком крадіжки та не­прибуття вантажу своєчасно. Користуватися цим пакетом буде вигідно тим, хто перевозить вантаж у супроводі охорони.

Пакет 3 (найменший) — охоплює ризики, які можуть трапитися з вантажем тільки у випадку загибелі транспортного засобу. Сьогодні багато підприємств, яким необхідно провозити вантаж через кордон України, зацікавлені в існуванні страхової послуги з найменшим стра­ховим платежем. Таким чином, якщо за першим і другим пакетам ком­панія відповідає як за пошкодження, так і загибель вантажу, то за третім тільки за його повну загибель. При розрахунку тарифів врахова­но, що найбільшим за ймовірністю ризиком є крадіжка вантажу, а най­меншим — загибель внаслідок аварії транспортного засобу.

Для укладання договору страхувальник страховик зобов'язаний на­дати, наприклад, в страхову компанію «Оранта» заяву, а також всі відомі йому факти та обставини, які мають суттєве значення при встанов­ленні ступеню ризику.

При укладанні договору деякі страхові компанії можуть вимагати у страхувальника баланс та довідку про фінансовий стан, який підтверд­жений аудитором.

Договір може бути укладений як за місцем розташування страху­вальника, так і за місцем надходження вантажу.

Якщо страхувальник не зробив відповідну заяву або повідомив не­правильні факти відносно вантажу, страховик звільняється від відпо­відальності.

Перевезення вантажу засобами транспорту може бути застрахова­но лише в тих випадках, якщо ці транспортні засоби відповідають не­обхідним технічним вимогам (мають клас Регістру) для навантаження і транспортування конкретного вантажу.

При визначенні страхової суми страховик може виходити зі страхової вартості, яка підтверджена документом або іншим шляхом, плюс митні збори, а також з урахуванням очікуваного прибутку в розмірі не більше 10% від вартості вантажу. Якщо страхова сума менше страхової вар­тості, то страховик несе відповідальність за збитком лише в тій пропорції, в якій ця страхова сума співвідноситься зі страховою вартістю.

При необхідності Договір страхування укладається з оглядом та скла­данням опису майна. Зміни, які збільшують ризик, дають страховику право змінити умови страхування та вимагати сплати додаткової премії. Деякі страхові компанії рекомендують такі тарифи для різних видів транспорту (табл. 2.1 та табл. 2.2).

Таблиця 2.1

Страхові тарифи зі страхування вантажу [21, c.43]

Вид транспорту

Рекомендований страховий тариф, %

Автотранспорт

1,5-2,5

Водний транспорт

2,0-2,5

Залізничний

2,5-3,0

Перевезення літаком

1,5-2,0

Перевезення гелікоптером

2,5-3,0

Перевезення спец автомобілем з охороною

1,0-1,5

Таблиця 2.2

Коефіцієнт збільшення тарифу [21, c.44]

Вид вантажу

Коефіцієнт збільшення страхового тарифу тарифу (у відсотках від страхової суми)

Швидкопсувний вантаж

1,5-5,0

Тендітні вантажі

1,0-2,0

Небезпечні вантажі

0,5-3,0

Алкогольні напої, сигарети

0,5-1,0

Електронна та відео-техніка

0,5-1,0

Вантаж вартістю більше 1 млн. грн.. в одній партії

0,5-1,0

Антикваріат, твори мистецтва

1,5-2,5

Особливо цінні вантажі

1,5-2,5

Вказані вище страхові тарифи страхових компаній прийнятні для випадків одиничного перевезення або невеликих партій вантажу.

Відповідальність страхувальника за договором страхування (НАСК «Оранта»):

— починається з моменту, коли вантаж буде взятий для перевезен­ня зі складу або місця складування в пункті відправлення, якщо платіж внесено раніше;

— триває під час усього перевезення за встановленим маршру­том, включаючи навантаження та перевалки, продовжує діяти, якщо страхувальник змінює пункт призначення за умови попередження про це страховика та погодження додаткової премії та умов страхування;

— закінчується:

— коли вантаж доставлений на склад або кінцеве місце складуван­ня в пункті призначення;

— коли термін транзитного зберігання перебільшив 30 днів;

— залишається чинним при затримці вантажу за обставинам, які не залежать від страхувальника, або внаслідок відхилення від мар­шруту, примусовому вивантаженні, перевідлравці або переванта­женні, а також під час будь-якої зміни у зв'язку з використанням власниками транспорту своїх прав, які витікають з договору переве­зення. При цьому страхувальник повинен одразу повідомити стра­ховика для продовження договору страхування і встановлення додаткової премії.

При настанні страхового випадку, який обумовлений діючим стра­хуванням, обидві сторони мають право анулювати Договір. Розірвання Договору повинно бути оформлено в письмовому вигляді і спрямо­вано іншій стороні не пізніше, ніж протягом одного місяця після за­вершення переговорів про врегулювання збитку.

Якщо страхування перевезення будь-якого конкретного вантажу було укладено до моменту розірвання договору страхування в ціло­му, таке страхування залишається чинним до закінчення терміну дії страхового полісу.

У всіх інших випадках договір страхування може бути розірваний за бажанням однієї із сторін. Якщо страхувальник розриває договір після перерахування страхового платежу на розрахунковий рахунок страхо­вика до моменту початку терміну дії полісу, то страховик повинен по­вернути страховий платіж на розрахунковий рахунок страхувальника за винятком комісійних.

Деякі страхові компанії обговорюють таку норму, що при намірі дос­троково розірвати договір будь-яка сторона повинна повідомити іншу сторону в письмовому вигляді не пізніше, ніж за 30 днів до дати розір-ваннядоговору.

Страхувальник має право за своїм бажанням розірвати договір в будь-який час і вимагати повернення страхового платежу за період, який залишається до закінчення дії договору страхування за винятком витрат яких зазнав страховик.

Якщо вимоги страхувальника обумовлені порушенням страховиком умов договору страхування, останній повертає страхувальнику опла­чений ним страховий платіж повністю.

Страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку покрити збитки в межах страхової суми:

— витрати із врятування вантажу, зменшення збитків, встановлен­ня розміру збитку, а також витрати на здійснення експертизи;

— витрати з перевантаження вантажу, його тимчасовому зберіганні та додаткові витрати, пов'язані з подальшим транспортуванням ван­тажу (наприклад, витрати у зв'язку з подальшим або зворотним транс­портуванням).

Обсяг страхового покриття буде визначатися як різниця між варті­стю непошкодженого та вартістю пошкодженого вантажу. За вимогою страховика вартість пошкодженого вантажу може бути визначена за результатами його роздрібного або аукціонного продажу. Страховик визначає розмір збитку за участю страхувальника.

У разі непогодження розмір збитку, за вимогою однієї зі сторін, може бути визначений експертизою.

Страховик або його представник повинен після отримання всіх не­обхідних документів почати складати акт встановленої форми.

Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою. У разі необхідності страховик може зробити запит про відо­мості, пов'язані зі страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ, організацій, які володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також самостійно з'ясувати причини та обставини страхового випадку, у відпо­відності з умовами укладеного договору призначити аудиторську пере­вірку або експертизу фінансового стану страхувальника.

Транспортний засіб вважається зниклим, якщо з часу очікуваного прибуття пройшло 30 днів і до моменту заяви про претензії не надійшло ніяких повідомлень.

Страхувальник повинен вжити всіх можливих заходів із врятування та збереження пошкодженого вантажу, а також забезпечити права на регрес до сторони, винної в аварії, і протягом доби повідомити страховика.

При цьому страховику надаються такі документи:

акт огляду вантажу;

оригінал договору страхування або страхового полісу;

коносамент накладна або інші перевізні документи;

рахунок із збитку, специфікація зі збитку;

документи, необхідні для здійснення права на регрес та ін. Якщо страхувальник отримав покриття від третіх осіб, страховик покриває різницю між сумою, яка підлягає до оплати за правилами стра­хування, і сумою, яка отримана від третіх осіб.

Страхувальник повинен при отриманні страхового покриття передати страховику всі документи, які є в наявності для здійснення права регресу.

До страховика, який виплатив страхове покриття, надходить в ме­жах цієї суми право регресу, яке страхувальник має пред'явити до осо­би, яка несе відповідальність за збитки.

Якщо страхувальник відмовляється від цих прав або здійснення регресу через його провину неможливо, то страховик звільняється від обов'язків сплати страхового покриття, а в разі здійсненої виплати стра­хувальник повинен повернути страховику отримане покриття.

Якщо від третіх осіб, які відповідають за перевезення вантажу, не можна вимагати покриття, в разі наявності у них відмови від прав рег­ресу, то в таких випадках страховик звільняється від обов'язків випла­ти компенсації.

Право страхувальника на пред'явлення претензій страховику обме­жено строком позивної давності, яку встановлено законодавством Ук­раїни. Суперечки, які витікають з договору страхування між страховиком та страхувальником, вирішуються Арбітражним судом України або Морсь­кою арбітражною комісією.

Однією із перших вимог порядку взаємовідносин сторін при настанні страхового випадку є обов'язок страхувальника сповістити страховика або його представника про страховий випадок, що настав. Страховик повинен відшкодувати страхувальнику всі спричинені ним витрати щодо запобігання або зменшення збитків, які виникли в результаті страхово­го випадку. Розмір збитку визначається представником страховика за участю страхувальника. У випадку появи розбіжностей кожна зі сторін може зажадати, щоб збиток був визначений незалежною експертизою. Після виплати страхового відшкодування страховику переходить у межах сплаченої суми право на регрес, що має страхувальник до третіх осіб, винних у збитку. Тому страхувальник при отриманні страхового відшкодування зобов'язаний передати страховику всі наявні документи і виконати усі формальності, необхідні для здійснення права на регрес.

Якщо страхова компанія позбавляється можливості пред'явити рег-ресний позов із вини страхувальника через відсутність документів або за інших обставин, то вона може відмовити страхувальнику у виплаті

страхового відшкодування.

Розглянуті питання страхування вантажів стосуються загальних принципів проведення цього виду страхування. Практика страхування й умови страхування настільки різноманітні, що більшість проблем, як правило, вирішуються за взаємною згодою між страховиком і страху­вальником.

Сучасний стан розвитку страхування вантажів в Україні

З розвитком банківської системи, прискоренням приватизаційних процесів, збільшенням вантажообігу між Україною та іншими країнами світу збільшилась робота страховиків, а також тих, хто займається стра­хуванням вантажів. Як і у всіх сферах діяльності, в страхуванні ванта­жу існує ряд проблем. Вони обумовлені різними причинами:

— відсутність коштів у страхувальників ( а інколи і у страховиків);

— інфляційними процесами;

— відсутністю досконалої правової бази;

— підвищеними криміногенними обставинами та ін.

Наслідком цих причин є високі страхові тарифи, напад на вантажі, страхове шахрайство та ін. Однак, як для страхування в цілому, так і для страхування вантажу в Україні існують великі перспективи.

Страхову компанію потрібно обирати таку, яка спеціалізується на транс­портному страхуванні. Наприклад, спеціалісти страхової компанії «АСКА-Київ-Центральна», «ІІТІСО» розробили та упровадили правила страху­вання вантажоперевезень, які максимально відповідають міжнародним стандартам. Крім того, страхова компанія «АСКА» має договори з митни­ми та брокерськими службами з надання клієнтам додаткових послуг під час перевезення вантажу. Якщо клієнту потрібно проекспедувати вантаж, пройти митницю і не витрачати на це свій час, він може укласти договір зі страховою компанією, і вона застрахує його вантаж та забезпечить екс-педування і проходження всіх митних формальностей на кордоні.

При виборі страхової компанії слід звернути увагу на обсяг відпові­дальності та моменти'початку й закінчення. Наприклад, страхування від вибуху може покривати випадки, коли вибух відбувся в самому автотран­спорті. Формулювання «протиправні дії третіх осіб» звичайно включа­ють крадіжку, пограбування, умисний вибух, але потрібно уточнити, оскільки один з ризиків може бути відсутній. Товар може постраждати від вологості під час дощу чи снігопаду: ці події не включаються в перелік стихійних лих. Факт крадіжки страховик може визнати, якщо відсутня пломба, а якщо пошкоджений тенд, а пломба ціла, то у виплаті покриття можуть відмовити. Тому всі ризики потрібно вказувати в договорі.

Майже всі страхові компанії ставлять точні дати дії договору Такі дрібниці, як переніс термінів перевезення вантажу на 1-2 дні, можуть призвести до відмови у виплаті страхового покриття, якщо не повідоми- ти про це страхову компанію. Слід звернути увагу, як сформульовано момент початку відповідальності страхової компанії. Формулювання «зі складу у Києві до складу у ...» вірне , а «від Києва до ...» — не вірне.

Слід звернути увагу на перелік випадків, відповідальність за які по­винна нести транспортна компанія. Але якщо вантаж застрахований від загибелі та пошкодження внаслідок ДТП, в страховому покритті можуть відмовити.

Також необхідно наголосити, що при настанні страхового випадку водій повинен звернутися в міліцію, де необхідно скласти акт, на якому водій або охоронник ставлять свій підпис.

Слід також звернути увагу на вибір транспортної компанії. Кожна країна приділяє велику увагу розвитку транспорту. На жаль, в Україні він не відпо­відає міжнародним стандартам ні за технічними, ні за екологічними па­раметрами. Необхідно уточнити, якими машинами буде перевезений вантаж. Добре відомо, що 60-ті кубові вітчизняні МАЗи з полупричепами просто не пропустять на територію іншої держави. Вихід з цієї проблеми знайшов національний автоперевізник «Укртранс». Він узяв в лізинг імпор­тний рухомий потяг — потужні тягачі, напівпричепи, рефрижератори, які відповідають міжнародним стандартам.

Має велике значення охорона вантажу, тому що вартість страхуван­ня залежить від того, чи супроводжується вантаж охороною. Більшість клієнтів надають перевагу послугам охоронних агентств. Іноді страхо­вик надає свою охорону. Цей варіант його більше влаштовує, тому що своєму охоронцю більше довіряє.

На міжнародному рівні проблема охорони вантажу вирішується та­ким чином: WEST розробив програму «Палаюча змія», для проведен­ня міжнародних розслідувань, розшуку викрадених автомобілів, штучно викликаних страхових випадків. У рамках програми було створено дві організації «Євроконвой» та «Антитерор». При створенні першої було враховано, що державні структури можуть охороняти і захищати інозем­них підданих та вантажі тільки протягом короткого часу, а їм необхідний тотальний та постійний захист вантажу. «Антитерор» виконує антитеро-ристичні операції із звільнення затриманого товару, вантажів та ін.

2.2 Морське страхування

Актуальність розвитку даного виду страхування обумовлена тим, що:

— становлення ринкової економіки й ускладнення відносин між суб'єктами підприємницької діяльності призводить до зростання ролі страхування в Україні як регулятора ризиків, що виникають у процесі

господарювання;

— необхідністю вирішення питань захисту інтересів судновласників; __ — необхідністю створення в Україні діючої правової бази, аналогіч­ної міжнародній з морського страхування.

Будь-яке судноплавство, як відомо, пов'язано з підвищеною небезпе­кою. Пора року, у протягом якої відбувається рейс, тип і технічний стан судна, вид вантажу, район плавання та інші обставини істотно вплива­ють на ступінь цілості вантажу і самого судна. У рейсі судно та вантаж можуть бути ушкоджені або загинути в результаті шторму, посадки на мілину та ін., що не може бути поставлено в провину судновласнику.

Крім того, можуть виникнути конфліктні відносини між судновласни­ком та іншою особою (відповідальність судновласника), якому перший завдав матеріальний або фізичний збиток. Відповідальність суднов­ласника в багатьох випадках обмежена і не забезпечує повного відшко­дування заподіяного збитку. Тому судновласники відчувають потребу в такій системі охорони своїх майнових інтересів.

Морське страхування — перший і найбільш давній вид страхування. Можна вважати, що воно в зародковому вигляді існувало вже в період Левантійської імперії (900 — 700 років до н.е.). [33, c.57]

Раннє виникнення морського страхування пояснюється насамперед тим, що торгівля відвіку пов'язана з мореплаванням, найбільш схильним до впливу стихії, у той час, як морські судна і перевезені на них вантажі відзначаються звичайно великою цінністю і, отже, їхня загибель або ушкодження заподіюють власникам значних збитків.

Все це змушувало власників вантажів і судів шукати шляхи та засо­би компенсації можливих втрат.

Значного поширення морське страхування набуло в середині XV сто­річчя в Італії.

У початковий період розвитку для морського страхування було ха­рактерно те, що той самий поліс покривав як вантаж, так і судно, на якому він перевозився. Купець частіше усього був власником і вантажу і судна, а тому поняття вантажовласник і судновласник збігалися.

З розвитком торгового мореплавання і торгівлі вантажі усе частіше стали перевозитися на судах, що належать іншим особам. Це призве­ло до поділу інтересів у цілості судів і вантажів, а відповідно, і до роз­межування морського страхування на три сфери:

— страхування судів (КАСКО);

— страхування відповідальності судновласників;

— страхування вантажів (КАРГО).

У Франції було прийнято першу спробу кодифікувати норми про морське страхування, умови якого одержали відбиток у Морському Ордонансі (Огсіопапсе сіє (а тагіпе) 1681 р. Дані умови застосовували­ся аж до 1967 року.

Згодом найбільш потужним морським страховим ринком став анг­лійський. Історія розвитку англійського морського страхування пов'яза­на зі словом «ИоусІ».

Страховики Ллойда розробили стандартну форму морського поліса, що дотепер застосовується в морському страхуванні.

У царській Росії практично не було свого морського страхування. Російські страховики віддавали перевагу запозиченню правил, прий­нятих іншими державами.

При Радянській владі страхування було оголошено монополією дер­жави. Морським страхуванням до 1947 року займалася державна фірма «Держстрах», а з 1947 року — «Індержстрах».

Якщо договірне морське страхування (страхування судів на ко­мерційній основі, тобто страхування не в товариствах взаємного стра­хування, комерційних страхових компаніях) є першим і найдавнішим із усіх видів страхування і виникло фактично разом із виникненням і роз­витком морського торгового судноплавства, то взаємне морське стра­хування з'явилося лише більше ста років тому як своєрідна реакція судновласників на умови договору морського страхування, який зали­шав страховій охороні значний обсяг відповідальності судновласників, що виникає в процесі мореплавання і перевезення вантажів морем Таким чином, взаємне страхування становить свого роду засіб допов­нення договірного страхування, іншими словами засіб, за допомогою якого судновласники забезпечують себе від збитків, що лишаються «до­говірними» страховиками на ризику самих судновласників. І тільки лише після ряду судових процесів за значними зіткненнями судів англійські страховики, що відігравали в той час головну роль у морському страху­ванні, стали приймати на страхування ризик відповідальності за зіткнен­ня суден та обмежили застраховану в них частку трьома чвертями. Одну чверть, тобто 25% відповідальності, вони намірено лишали незастра-хованою, спонукаючи тим самим судновласників до розумної обереж­ності й охайності в управлінні судами. За іншими видами відповідальності судновласників страхового покриття не давалося.

Тепер у світі нараховується майже 70 клубів взаємного страхування. З них сімнадцять найбільш значних входять до міжнародного пулу взає­много страхування. Вартість страхового захисту в цих 17 клубах до­рожче, ніж в інших, менш значних.

Як правило, більшість клубів базується на інтернаціональній основі і приймають до свого складу усіх бажаючих судновласників.

Багато українських судновласників, чиї судна ходять у міжнародних водах, є членами таких клубів. Страхування відповідальності у даний час, є обов'язковою умовою для українських судновласників, що зай­маються міжнародними перевезеннями, а в майбутньому стане обов'яз­ковим і для судновласників, які здійснюють свою роботу на внутрішніх територіальних водах.

Постановою Кабінету Міністрів України №561 від 27.04.98 р. ство­рено Морське страхове бюро України.

Головною задачею Морського страхового бюро є координація діяль­ності національних страховиків у страхуванні морського транспорту. Зокрема, перерозподіл ризиків між його членами усередині України.

Основними джерелами морського страхового права в Україні є:

— Цивільний кодекс України;

— Закон України «Про страхування»;

— Кодекс торгового мореплавання;

— Правила страхування засобів водного транспорту (КАСКО) і Пра­вила страхування відповідальності судновласників перед третіми особами.

Оскільки морське страхове право дуже тісно переплітається з морсь­ким правом, а останнє ускладнено участю «іноземного елемента», воно не може бути урегульовано нормами тільки внутрішньодержавного пра­ва. Врахування іноземного впливу вимагає особливих методів право­вого регулювання майнових відносин, що призвело до появи юридичних норм, спеціально призначених для визначення застосовного права са­мими сторонами.

З'являється необхідність ознайомлення з основними законодавчи­ми правилами і практикою тих іноземних держав, страхові ринки яких мають міжнародне значення, наприклад, Норвегія, Німеччина, США, Франція, Великобританія та ін.

ІМО — міжнародна організація, що включає до складу 153 країн (утому числі Російську Федерацію) і є спеціалізованим відділенням ООН. Основна задача — створення максимально можливих норм безпеки мореплавання.

У квітні 1996 року ІМО була прийнята нова міжнародна Конвенція щодо відповідальності і компенсації під час перевезення шкідливих і небезпечних речовин морем. Дана Конвенція торкнеться в першу чергу річкових судноплавних компаній, що мають порівняно невеличкі суда — 3000 — 5000 т. Норми, що були прийняті, спричинять за собою обов'яз­кове страхування цивільної відповідальності. Приблизно через п'ять років жодне судно не зможе ввійти в жоден порт, якщо в нього не буде свідчення про страхування відповідальності.

На підставі розглянутого матеріалу можна зробити такі висновки:

У круг питань морського страхування входять страхування морських суден (корпуси і оснащення перевізних і інших плавзасобів), страхування карго (вантажів, що перевозяться) і страхування відповідальності судновласників;

· Укладення договору страхування судів відбувається на підставі письмової заяви страхувальника, в якому повинні бути повідомлені докладні відомості про судно, об'єкт страхування, його тип, назва, рік споруди і інші дані, що характеризують судно; страхова сума, яка не може бути вище за страхову вартість, тобто дійсної вартості судна до початку страхування; указуються бажані умови страхування, період страхування судна - на певний термін або рейс;

· Всі умови і пункти договору страхування неявляются незмінними і можуть бути змінені або доповнені за погодженням сторін.

На підставі розглянутого матерріала можна зробити такі висновки:

Умова з відповідальністю за всі ризики є найбільш широкою, але зовсім не покриває всі ризики;

Умова страхування з відповідальністю за приватну аварію на відміну від першого має твердий перелік ризиків, по яких страховик несе відповідальність;

Умова страхування без відповідальності за пошкодження, окрім випадків краху - по переліку страхових випадків, при яких підлягають оплаті збитки, і по сукупності виключень із страхового покриття в цілому співпадають з умовами з відповідальністю за приватну аварію.

Судновласників спонукало страхувати свою отвественность те, що договори страхування карго покривають ушерб від сталкновенія або інший пошкодження корпусу судна на ѕ, а ј доводиться покривати судновласникам;

До даному виду страхування відноситься страхування отвественності власника судна за недоставляння або втрату вантажу;

Даний вид страхування помагаєт власникам судів понизити ризик збитків за умовами що не входить в карго страхування і може бути уникнути банкротсва.

В цілому можна сказати, що страхування водних транспортних засобів займає не последнне місце в світовій практиці страхування. Тому, що в наші дні об'єм вантажів тих, що перевозяться морським флотом достатньо великий, що в свою чергу приводить до необходімомсті страхування його від непередбачених втрат або іншого роду бід які можуть виникнути як з самим вантажем так і транспортним засобів.

2.3. Cтрахування врожаїв сільськогосподарських культур

Досвід світового сільськогосподарського виробництва підтверджує безперечну необхідність страхування врожаїв сільськогосподарських культур. Протягом майже 200 років сільськогосподарський виробник стра­хує кінцеву рослинницьку продукцію, тобто урожай конкретної сільсь­когосподарської культури від можливої загибелі або пошкодження.

Це зрозуміло, бо зелена рослина протягом періоду вегетації пере­буває під постійним впливом навколишнього середовища, яке харак­теризується дуже часто негативними непередбаченими явищами стасовно майбутнього урожаю з точки зору його кількості та якості отрима­ної продукції.

Високий рівень ризикованості сільського господарства взагалі при­мушує не тільки вивчати природу та особливості негативних явищ, але й шукати засоби управління ризиками з точки зору зменшення рівня їх небажаної дії та нанесення збитків сільськогосподарському виробнику як у матеріально-фінансовому, так і у морально-психоло­гічному відношенні.

Треба відзначити, що у розвинений країнах із стабільним сільсько­господарським виробництвом необхідність страхування в сільському господарстві є одним з головних напрямків державної політики в аграр­ному секторі. У цьому аспекті досягнуто досить високого рівня як у ме­тодологічному, так і нормативному відношенні. Багаточисленні страхові компанії, діяльність яких координують спеціальні державні установи (Різк Management Agency — наприклад, у США при USDA), забезпечують прозорий процес страхування врожаїв, без якого існування сільськогос­подарських підприємств (фермерських, державних та інших форм влас­ності) практично неможливе.

Не випадково, що більш ніж 90% фермерських господарств у США, Канаді, Австралії, Великої Британії та інших розвинених країнах щоріч­но страхують майбутні врожаї.

У дуже широкому діапазоні сільськогосподарських культур, на що витрачають великі кошти, але отримують впевненість у майбутньому, яка інколи не має ціни. При цьому використовується різноманітність підходів до страхування (наприклад, страхування безпосередньо май­бутнього урожаю від багаточисельних ризиків, страхування очікуваного прибутку, страхування від катастрофічних явищ, страхування якості продукції — цукристість чи вихід цукру після переробки та таке інше).

Сільське господарство країни ведеться в найрізноманітніших кліматичних умовах. Воно схильне до дії стихійних сил природи.

Починаючи з 1 січня 1968 року, багаторічні насадження страхувалися тільки в колгоспах. З 1 січня 1979 року введено державне обов'язкове страхування майна радгоспів і інших сільськогосподарських підприємств, тому багаторічні насадження є об'єктом державного обов'язкового страхування [37, c.51].

Нові умови страхування сільськогосподарських культур значно підвищили рівень страхового забезпечення сільських господарств у зв'язку з повнішим відшкодуванням збитку.

По насадженнях страхове відшкодування виплачується за втрату урожаю і за повну загибель самих плодово-ягідних культур і багаторічних насаджень.

По страхуванню насаджень за повністю загиблі дерева (кущі) страхове відшкодування виплачується по насадженнях, що плодоносять, у розмірі балансової вартості за мінусом амортизації, а по молодих що неплодоносить за повною балансовою вартістю. На ефективність страхування сільськогосподарських культур робить вплив перелік стихійних бід, від яких проводиться страхування. В даний час проводиться страхування від засухи, загибелі, недоліку тепла, зайвого зволоження, заморозків, від хвороб, шкідників, пожежі і т.д.

Розмір платежу кожного сільськогосподарського підприємства залежить від вартості застрахованого майна.

По страхуванню урожаю платежі обчислюються з вартості середнього п'ятирічного урожаю кожної культури. За таких умов кожне господарство бере участь в створенні страхового фонду відповідно до досягнутого рівня його розвитку. Взаємостосунки органів держстраха з сільськогосподарськими підприємствами здійснюється на основі повної еквівалентності зобов'язань. Збитком господарства вважається вартість кількісних втрат урожаю основної культури на всій площі посадки, обчислюється по різниці між вартістю урожаю на 1 гектарі в середньому за 5 років і вартістю даного року за діючими державними закупівельними цінами.

При такому методі визначення збитку страховий фонд концентрується для відшкодування збитку тим сільськогосподарським підприємствам, і в таких випадках, коли в результаті стихійної біди господарство дійсно потребує фінансової допомоги. При визначенні розміру збитку у випадках загибелі багаторічних насаджень враховується вартість залишків придатних як будматеріал або на паливо. На цю суму зменшується розмір збитку.

Страхування урожаю багаторічних плодово-ягідних культур і інших насаджень у віці, що плодоносить, починається з дня відходу їх в зиму, а насаджень вступаючих у вік, що плодоносить, - з дня відходу в зиму в рік, передуючий вступу їх у вік, що плодоносить. Урожай застрахований по день вивозу його з поля або саду до місця здачі, зберігання або переробки. Після вивозу урожаю з поля він вважається сільськогосподарською продукцією і страхується по іншій тарифній ставці. У разі загибелі, відшкодування обчислюється у розмірі 100 %.

Якщо сад буде пошкоджений стихійною бідою після збирання врожаю і припинення вегетації дерев, збиток від загибелі урожаю майбутнього року і самих дерев визначається наступного року.

По всіх сільськогосподарських культурах страхові відшкодування виплачуються у розмірі 50 % від суми збитку.

Для того, щоб вирішити питання про виплату страхового відшкодування першорядне значення має встановлення факту настання стихійного явища і викликаної їм загибелі або пошкодженні посівів (посадок).

Початковим моментом для цієї роботи служить страховиком письмового повідомлення про загибель або пошкодження сільськогосподарських культур.

У повідомленні указується в результаті, якої біди відбулася загибель або пошкодження культури, дата його настання, тривалість і інші ознаки, що показують силу біди. Дається короткий опис характеру пошкодження рослин.

Господарство зобов'язане направити повідомлення протягом трьох днів з дня загибелі.Страхова організація перевіряє факт стихійної біди, результати перевірки відображаються на зворотному боці повідомлення. У виплаті страхового відшкодування може бути відмовлено, якщо господарство не заявило у встановлений термін. Для розрахунку збитку беруться всі види одержаної продукції. Методика розрахунку може бути представлена математичними формулами. Розрахунок збитку при повній загибелі урожаю проводиться по формулі 2.1:

(2.1)

де У - збиток з розрахунку на всю площу посіву;

Сз - середня вартість урожаю з 1 гектара;

П - загальна площа посіву.

Если произошло снижение среднего урожая, то формула расчета ущерба выражается 2.2:

(2.2)

де Стг - середня вартість урожаю з 1 гектара;

Сз - середня вартість застрахованого урожаю з 1 гектара.

Цей показник повинен бути обчислений виходячи з валового збору основної продукції. Тому формула ускладнюється 2.3:

(2.3)

де В - валовий збір основної продукції;

Ц - закупівельна ціна 1 центнера.

Якщо необхідно визначити збиток зерна, сіна, зеленої маси, то формула наступна 2.4:

(2.4)

де В1 - валовий збір не основної продукції;

Ц1 - ціна одного центнера не основної продукції.

Якщо в річному звіті не вказана площа, з якою прибрана, то збиток обчислюється по наступній формулі 2.5:

(2.5)

де Сз1 - застрахований урожай не основної продукції;

П1 - площа посіву не основної продукції.

Страховое возмещение за недобор урожая выплачивается в 15-дневный срок после составления акта гибели путем перечисления на счет сельскохозяйственного предприятия в учреждение банка.

Нормативне забезпечення та досвід страхування сільськогосподарських культур

11 липня 2002 року Кабінет Міністрів України затвердив Постанову №1000 про Порядок та Правила проведення обов'язкового страхуван­ня врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень дер­жавними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур та цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності, що буде сприяти розвитку аграрного сектора еконо­міки та захисту інтересів сільськогосподарських підприємств, а також позитивно вплине на розвиток страхового ринку України. При розробці документу спеціалісти Міністерства аграрної політики України викори­стали методологічні розробки та розрахунки Національної акціонерної страхової компанії «Оранта».

Страхування майна сільськогосподарських підприємств, включаю­чи посіви та худобу, з 1991 року значно змінилося. Насамперед, це відмова від державної монополії на проведення страхової діяльності, що за­безпечило появу та зростання кількості страхових товариств, які внес­ли в роботу нові напрямки, розширили сферу послуг. Суб'єкти страхової діяльності здійснюють її переважно на конкурентній основі. Тому пере­творення Держстраху України в НАСК «Оранта» має не формальне, а глибоко економічне й соціальне значення.

НАСК «Оранта» має унікальну реґіональну мережу на території Ук­раїни (549 дирекцій), агентську мережу (10 000 працівників) і рекорд­ну кількість клієнтів (7,5 млн. фізичних і юридичних осіб). Статутний капітал НАСК «Оранта» — 22,3 млн. грн. Активи — 92:5 млн. грн. Сфор­мовані страхові резерви — 42,6 млн.грн. [57, c.51]

У реалізації програми візьмуть участь страхові компанії, які отри­мають відповідні ліцензії. Страхуванню підлягає врожай культур усіх сільськогосподарських підприємств. Держава планує компенсувати страхувальникам 50% страхових платежів за даним видом, що спри­ятиме активізації вирішення проблеми інвестицій у сільське госпо­дарство.

Страхування є одним із важливих елементів гарантування еко­номічної безпеки й стабілізації фінансового стану сільськогоспо­дарських товаровиробників. Механізм його дії досить простий: органи страхування за рахунок коштів, отриманих від господарств у вигляді страхових платежів та доходів від їх інвестування, виплачу­ють страхові відшкодування при неврожаях, загибелі худоби та птиці, втраті іншого майна. Страхові платежі, як правило, сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками за кожним видом зас­трахованого майна у відсотках від його вартості, а їх ставка визна­чається з таким розрахунком, щоб ці платежі покривали страхові відшкодування, а також витрати, пов'язані з функціонуванням органів

страхування.

Причин несприятливого стану, який склався зі страхуванням тва­рин, майна, життя працівників за рахунок коштів підприємств, можна

виділити декілька.

По-перше, досить несприятливий фінансовий стан більшості сільськогосподарських товаровиробників, особливо великих, що по­ставляють основну частину продукції на продовольчий ринок. Бага­тьох керівників сільськогосподарських підприємств, на жаль, більше хвилює проблема невиплати поточної заборгованості її заробітної пла­ти, ніж загальний фінансовий стан підприємства.

По-друге, інфляційні процеси. Як переконує досвід останніх років, отримання страхових відшкодувань за загиблих тварин чи згорілу спо­руду при інфляції покриває не повною мірою реальні витрати. Тому розмір страхового полісу не може гарантувати господарству повного покриття матеріальних збитків. Водночас запровадження поправоч­них коефіцієнтів на розмір страхового відшкодування залежно від часу виплат призводить до зростання страхових тарифів, що суттєво обме­жує і так малий попит на економічний захист на ринку сільськогоспо­дарського страхування.

Третьою причиною, що стримує розвиток сільськогосподарського страхування, є відсутність гарантій своєчасної виплати страхового відшкодування у зв'язку із відсутністю необхідних коштів у страхових компаній. Це пояснюється тим, що сільськогосподарське страхування, передусім страхування врожаїв, має ряд особливостей. Прикладом цього можуть бути неврожаї, викликані посухою або іншими несприят­ливими породними умовами, що охоплюють значні території.

Четвертою суттєвою причиною є відсутність необхідної гнучкості під час проведення страхових операцій, передусім не врахування реаль­ного ступеня ризику настання страхових випадків. Так, використання при страхуванні врожаю єдиних страхових тарифів у розрізі великих адміністративно-територіальних утворень призводить до того, що гос­подарства, розміщені у порівняно сприятливих районах областей, зму­шені платити страховій організації страховий платіж, в середньому більший за той, що вони отримують у вигляді страхових відшкодувань. А от господарства, які розміщені у зонах ризикованого землеробства, навпаки, отримують більше, ніж платять.

Узагальнення аналізу розглянутих причин занепаду системи сільськогосподарського страхування дає можливість намітити ряд за­ходів, реалізація яких значною мірою дасть можливість налагодити економічні відносини між аграрними секторами АПК України і страхо­вими компаніями, з метою забезпечення взаємної зацікавленості у кінцевих результатах співпраці.

Одним із головних заходів активізації розвитку страхового ринку з участю суб'єктів сільгоспвиробництва є перегляд ставок страхових пла­тежів, які раніше встановлювалися централізовано. Враховуючи складність сучасного фінансового стану сільськогосподарських това­ровиробників та умов формування ринкової економіки, рішення уряду й законодавчої влади в галузі сільськогосподарського страхування по­винні бути спрямовані на передбачення оптимального поєднання обо­в'язкової і добровільної форм страхування. Тому нині пріоритетними мають бути обов'язкове державне страхування з однаковими умова­ми для всіх категорій господарств та охопленням усіх сільськогоспо­дарських товаровиробників незалежно від форми власності. Від ефективної державної підтримки страхової діяльності залежить стабільність економічного стану не тільки сільськогосподарських то­варовиробників, а й усього агропромислового комплексу України.

Удосконалення та новації у галузі страхування врожаїв сільськогосподарських культур

Крім державної підтримки, успішний розвиток системи страхування сільськогосподарських культур потребує зусиль усіх учасників аграрно­го ринку.

За останній час страхова компанія «Лемма», використовуючи інфор­маційну базу з бонітування фунтів України, розробила принципово

новий підхід до страхування врожаїв сільськогосподарських культур, який дозволяє:

здійснювати страхування урожаїв сільськогосподарських культур незалежно від часу створення господарства та наявності статистичної інформації відносно історії полів та господарства в цілому;

укладати договір на страхування майбутніх урожаїв у будь-який час року стосовно бажання виробника сільськогосподарської продукції;

використовувати складову частину «Земельного Кадастру Украї­ни» як сукупність вірогідних та необхідних відомостей щодо природного, господарчого та правового положення сільськогосподарських земель;

забезпечити нову формацію виробників рослинницької продукції України надійно чинним страховим захистом на підставі об'єктивних показників продуктивності фунтів в залежності від їх генетичного типу, умов формування та характеру використання;

і, нарешті, використовуючи моніторинг застрахованих посівів, створити постійно діючий банк даних для забезпечення обов'язкового страхування сільськогосподарських культур за участю фактора держсуб-сидії при урахуванні дійсно можливої врожайності та ступеня ризикова­ності землеробства у конкретних ґрунтово-кліматичних умовах.

Страхування фінансово-кредитних ризиків

Кредитні операції з ранніх часів здійснювалися в умовах ризику не-погашення кредиту. У кінці XIX століття в історії кредитного страхуван­ня відбулися зміни. У 1885 році в Англії було засновано страхову компаніо «Океан», що спеціалізувалася на страхуванні товарних кре­дитів, використовуючи власну методику, яка потім перемістилася в Америку. Там був сформований англо-американський тип системи стра­хування кредитів. Однак паралельно в Німеччині було створено англо-німецьку систему, що також використовується в кредитному страхуванні.

На початку XX століття кредитне страхування набуло нових рис: покращилася експортна політика, полегшилося фінансування. Однак господарська криза 20-х рр. призвела до банкрутства багато страхових компаній, і вижили тільки ті, хто застосовував перестрахування. Центр страхування кредиту перемістився в Європу.

При взаємодії між кредитором та його боржником кредит породжує різні економіко-правові ситуації: для боржника обов'язково повернути борг, для кредитора право вимагати позичену суму в попередньо по­годженому обсязі й у зазначений термін.

Основний ризик кредитної операції матеріально виявляється поза по­гашенням боргу, а в юридичному аспекті — в невиконанні зобов'язань.

Суть страхування кредитних ризиків полягає в зменшенні або усу­ненні кредитного ризику. Об'єкти страхування.

1. Комерційні кредити.

2. Товарні кредити.

3. Довгострокові інвестиції.

4. Банківські позички постачальникові або покупцеві.

5. Застава при кредитуванні.

Специфічні особливості має страхування експортних кредитів, що охоплює валютні ризики, вихід експортера на новий ринок та страху­вання від інфляції.

Страхування кредитних ризиків захищає інтереси кредитора на випа­док неплатоспроможності боржника або несплати боргу з інших причин.

Страхування ризику непогашення кредитів (страховиком виступає страхова компанія, що має ліцензію на здійснення такого виду діяльності: страхувальник — банк) і страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів (страховик — страхова компанія: страхуваль­ник— підприємства, установи, організації) почали проводити з 1990 року.

Страхова сума встановлювалася пропорційно визначеному в дого­ворі страхування відсоткові відповідальності страховика, виходячи з усієї суми заборгованості, включаючи відсотки за користування кредитом.

Тарифна ставка залежить від ряду факторів.

1. Сума кредиту та величина процентної ставки.

2. Термін користування кредитом.

3. Застава як вид забезпечення.

4. Рівень ризику.

Відповідно до висновку експерта з визначення ступеня ризику мож­ливо застосування знижених або підвищених коефіцієнтів.

Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодуван­ня, якщо страхувальник:

1. Повідомив недостовірні відомості про обставини, що мають істот­не значення для визначення страхового ризику.

2. Не виконав обов'язків, покладених на нього умовами страхування.

Страхування товарних кредитів

Предметом цієї галузі є відшкодування за результатами короткост­рокових кредитних вимог за товарним постачанням і наданнямм послуг.

У торгово-економічних відносинах зростає ризик неповернення за­боргованості дебіторами-банкрутами. Ймовірність настання такої си­туації є високою, тому що тільки в країнах ЄЕС щорічно реєструється до 80 тисяч банкрутств.

При страхуванні товарних кредитів із врахуванням їх багатофак-торності та складності ризику тарифи попередньо не встановлюються. Вони визначаються в індивідуальному порядку в залежності від різних факторів.

1. Галузі.

2. Виду та способів розрахунку.

3. Характеру договору.

4. Обсягу відповідальності та збитковості в минулому.

Страхові платежі встановлюються у відсотках від суми дебіторської заборгованості або від обсягу господарської операції.

Страхування споживчих кредитів

Цей вид страхового захисту пропонується страховиками у випадку не­платоспроможності фізичних осіб, що взяли кредит зі споживчими цілями.

Причиною виникнення неплатоспроможності може бути смерть або повна чи часткова непрацездатність позичальника. Тому до складу ризику неплатоспроможності може бути прийнятий ризик безробіття.

Споживчий кредит є умовним поняттям. Його особливість полягає в тому, що він надається фізичним особам з метою придбання ними то­варів тривалого користування, головним чином, споживчого призначен­ня. Існує декілька форм споживчих кредитів, проте незалежно від форми кредитування кожну кредитну операцію супроводжує ризик непогашен­ня кредиту. На випадок непередбаченої неплатоспроможності позичаль­ників застосовують страховий захист інтересів кредиторів страховиками. Такий вид страхування є класичним прикладом синтезу страхової і бан­ківської співпраці.

Причинами виникнення неплатоспроможності споживчих кредитів довгий час була смерть або часткова втрата працездатності позичаль­ника. При настанні іншої ситуації позичальник позбавляється можли­вості регулярно заробляти або отримувати прибуток. Таким чином, основним ризиком для домашнього бюджету боржника все-таки вва­жається випадок його смерті, а додатковим — випадок непрацездат­ності. До складу акумульованого ризику непрацездатності можна також зарахувати ризик безробіття, що у більшості життєвих випадків теж може призвести до втрати прибутку, і неможливість повернути борг у вста­новлений термін. Окремим ризиком може виступати непередбачена втрата прибутку або його нерегулярне отримання боржником.

При страхуванні споживчих кредитів страхувальником є фізичний отримувач кредиту, що безпосередньо вступає у відносини зі страхо­виком. Зовнішньо ця операція є страхуванням життя. Саме тому про­фесіонали вважають її особливим проявом однієї з функцій, хоч і додатковою, особливого страхування — функції забезпечення кредитів. Історично склалося так, що страхування життя з цією метою здійсню­валося в двох основних формах.

У першій формі — як змішане страхування на весь термін кредиту­вання при страховій сумі, що дорівнює сумі заборгованості. Боржник у даному випадку регулярно оплачував кредитору тільки відповідні відсот­ки, нараховані за використання кредиту. У випадку ж смерті боржника до закінчення терміна страхування зобов'язання погашення взятої у борг суми брав на себе страховик. Він міг також брати на себе зобов'я­зання з погашення всієї позики у вигляді оплати страхової суми навіть у випадку дожиття до встановленого терміна повернення позики. У дано­му випадку страхування виконувало накопичувальну функцію, як і при інших видах страхування життя. Проте подібний страховий поліс також виконував роль надійної застави.

В іншій формі — це страхування виявилося як забезпечення «амор­тизаційних» позик, що передбачало оплату кредиту вроздріб протягом усього періоду кредитування. Таке страхування набуло виду «терміно­вого» страхування на випадок смерті боржника зі змінною страховою сумою. Таким чином, у випадку смерті боржника перед закінченням тер­міна оплати позики залишкова (на кожний відповідний момент) части­на боргу оплачується страховиком відповідно до умов виплати страхової суми на випадок смерті. Таким чином, друга форма ставала дешев­шою, хоч і більш складною в розрахунках, ніж перша. Слід зазначити, що цій перевазі другої форми страхування надали належне значення на кредитно-страховому полі США.

— Сучасна практика страхування споживчих кредитів на страхово­му полі України свідчить про значну зацікавленість цим видом страху­вання з боку банків, між тим страхові компанії пропонують його на достатньо вигідних умовах для позичальників. В якості протидіючих чинників виступають:

— висока частка своєчасного погашення отриманих споживачами кредитів;

— система гарантій, що влаштовує як банки, так і позичальників.

У сучасній українській і закордонній практиці кредиторами покупців товарів споживчого призначення часто виступають банки. У цій опе­рації обслуговування позичальників здійснюється разом із банком і тор­говою організацією. Банки також є ініціаторами й учасниками договорів страхування кредиту, виданого під продаж речей з оплатою частинами протягом встановленого терміна.

Наприклад, «Акціонерне товариство «Індустріально-експортний банк» (Індексбанк) разом із фірмою «Автохаус Київ Gmbh» — офіцій­ним дилером концерну «Адам Опель А. G.» в Україні та Міжрегіональ­ною страховою компанією «Надра» у 2001 році приступили до реалізації проекту з продажу автомобілів марки «Опель» у кредит. Проект перед­бачає надання банком кредитів фізичним та юридичним особам терм­іном до двох років під 12% річних на придбання автомобілів у дилера. Початковий внесок становить не менше 30% від вартості покупки. За­безпеченням кредиту є проданий автомобіль. Він також є предметом страхування, що здійснює страхова компанія «Надра» за рахунок по­купця. При цьому договори страхування надаються двох видів: крім страхування «каско», страхуванню також підлягає цивільна відпові­дальність власника придбаного автомобіля. Адже предмет покупки — автомобіль — у процесі його експлуатації може стати знаряддям запо­діяння значного матеріального збитку іншій особі. Ця ситуація може викликати погіршення матеріально-майнового стану покупця і втрати ним платоспроможності. Безумовно, гарантом повернення позики є за­страхований автомобіль. Проте зрозуміло, що дилер, продавець у кінце­вому рахунку виявляє зацікавленість у продажу автомобіля, а не в його поверненні як закладеної речі. Саме тому страхування цивільної відпо­відальності покупця-кредитора націлено на сприяння розвитку спожив­чого ринку, а не тільки на забезпечення кредитів.

В окремих випадках страхові договори укладаються безпосередньо банками, що одночасно є страхувальниками і застрахованими. Такі договори нормують відносини між страховиком і кредитором, але при цьому останній діє в інтересах свого клієнта.

Одним із найважливіших завдань у процесі страхування є визна­чення страхових тарифів, розмір яких кожний із страховиків намагається прямо зв'язати з розміром ризику кредитно-страхової операції. Таким чином, відповідно до вимог «теорії ризиків», спочатку визначається базовий тариф, який може бути індивідуалізований відповідно до де­кількох додаткових ризикогенних параметрів. Загальним правилом, якого дотримуються страховики, є те, що у випадку укладання групо­вих страхових договорів страхові тарифи підлягають зменшенню. Крім того, страхова відповідальність страховика може бути обмежена шляхом використання франшизи. Страхові тарифи в основному збільшуються зі збільшенням страхового періоду.

НАСК «Оранта» при страхуванні фінансових ризиків при споживчому кредитуванні страховим випадком вважає несплату позичальником пла­тежу протягом визначеного договором страхування періоду, як правило, одного місяця. Обов'язковою умовою є передача майна, що є об'єктом кредитування, у заставу банку.

Страхова сума в НАСК «Оранта» включає суму кредитів і відсотки, призначені для оплати позичальником.

Після одержання відшкодування банк передає НАСК «Оранта» усі права на стягнення заборгованості з позичальника у розмірі отриманого банком страхового відшкодування, у т.ч. право на закладене майно позичальника.

Франшиза в НАСК «Оранта» встановлюється в розмірі 5—25% від страхової суми по кожному окремому кредитному договору.

Страховий тариф у НАСК «Оранта» визначається у залежності від виду майна, що є об'єктом кредитування:

— автомобілів — 2—3% від страхової суми;

— квартир — 1—2% від страхової суми;

— товарів широкого вжитку (побутових товарів, техніки та ін.) — 2:5—5% від страхової суми [31, c.15].

Страхування експортних кредитів

Метою страхування експортних кредитів є створення страхового захисту експортерам, кредиторам від ризиків неплатоспроможності їхніх іноземних дебіторів, що у світовій практиці мають такі форми: юридич­но підтверджена неплатоспроможність; фактична неплатоспроможність: боржник свідомо ухиляється від сплати.

Поява неплатоспроможності клієнта може бути торговельного і не-торгового характеру.

Торговельні ризики з'являються в кожній операції, пов'язаній з реа­лізацією товарів у кредит.

Неторгові ризики мають характер:

— політичних;

— природних (катастрофи);

— економічних (підвищення цін, коливання курсу валют).

Способи проведення страхування експортних кредитів: страхуван­ня окремих операцій: групове (національне) страхування кредитних операцій.

Статистика свідчить про різний ступінь зацікавленості експортерів у страхуванні експортних кредитів.

Наприклад, японський експортер застрахований на 40%; англійський, австрійський — на 25%; італійський, американський, шведський — на 5%.

Чинником диференціації страхових тарифів є тривалість кредитно­го договору, політико-економічний імідж країни-експортера, загально­визнаний рівень довіри до країни-імпортера.

Розрахунок тарифних ставок за ризиковими видами фінансового страхування

Розрахунок тарифів з будь-якого виду страхування (актуарні розра­хунки) є процесом, у ході якого визначаються витрати на страхування даного об'єкта. За його допомогою визначаються собівартість і вартість послуги, що надається страховиком страхувальникові. В узагальненій формі актуарні розрахунки можна представити як систему математич­них і статистичних закономірностей, що регламентують взаємини між страховиком і страхувальниками. На їх основі визначається частка участі кожного страхувальника у створенні страхового фонду (резервів), тобто визначаються розміри тарифних ставок. Саме через систему актуарних розрахунків встановлюється обсяг фінансових зобов'язань страховика, ліквідність його страхових зобов'язань.

Страховий тариф — ставка страхових внесків з одиниці страхової суми за період страхування.

Так подає цей термін Закон України «Про страхування». Тобто стра­ховий тариф або страхова тарифна ставка є ціною страхової послу­ги, за яку платить страхувальник страховикові. Вартість страхової по­слуги обчислюється шляхом множення страхової суми на страхову тарифну ставку.

Страховий тариф визначається за допомогою актуарних розра­хунків. Основна мета цього розрахунку пов'язана із визначенням тієї суми страхового внеску, яка буде достовірно відображати ймовірний збиток та забезпечувати необхідний розподіл збитків між страхувальни­ками. Таким чином, страховиком визначається частка участі кожного страхувальника у створенні страхового резервного фонду.

Економічний зміст страхового тарифу можна визначити як оди­ницю виміру взаємних зобов'язань страховика і страхувальника (прин­цип еквівалентності).

Тарифну ставку, що становить основу страхового внеску, назива­ють брутто-ставкою. Вона складається з нетто-ставки і навантажен­ня (рис. 1.1.).

Нетто-ставка призначена для формування страхових резервів, їх основної частини, що використовується для виплат страхового відшко­дування.

SHAPE \* MERGEFORMAT

БРУТТО-
cтавка Tб

НЕТТО-
cтавка TN

НАВАНТА-
ЖЕННЯ, f

Основна частина To

Ризикова надбавка Tp

Страхові резерви

Видатки на ведення справи

Прибуток

Рис 1.1 Структура страхового тарифа [28, c.41]

Навантаження необхідне для покриття витрат на проведення стра­хування, тобто.наклад них витрат страховика. Навантаження становить меншу частину брутто-ставки (у залежності від форми і виду страху­вання становить від 6 до 40%).

Нетто-ставка як ймовірність нанесення страхувальникам визна­ченого збитку, відбиває кожен вид страхової відповідальності, що взяв на себе страховик.

Якщо умови страхування даної групи ризиків містять кілька видів страхової відповідальності, то сукупна нетто-ставка може складатися із суми окремих нетто-ставок.

На розмір нетто-ставки впливають фактори, які викликають розход­ження в ступені ймовірності збитку, що враховується в розрахунку ри-зикової надбавки.

Навантаження включає такі складові.

Оплату праці працівників страхової компанії.

Витрати на виготовлення документації.

Витрати на рекламу.

Адміністративно-господарські витрати, зокрема, банківське об­слуговування.

Нарахування на заробітну плату (Пенсійний фонд, соціальне страхування).

Прибуток у тарифі закладається як самостійний елемент ціни на страхову послугу при калькуляції навантаження, збільшуючи вартість страхування.

Норматив на формування прибутку від страхової діяльності в струк­турі тарифа складає 4-6%.

Завищення тарифів призводить до перерозподілу через страховий фонд залишків засобів, а зниження — до створення дефіциту фінансо­вих ресурсів у страховому фонді і невиконання страховиком своїх зо­бов'язань перед страхувальниками.

Правильний розрахунок страхового тарифа гарантує беззбиткове або рентабельне проведення страхування.

У цілому система страхових тарифів повинна бути простою, зрозумі­лою і максимально вигідною як для страхувальника, так і для страховика.

Колективний розподіл збитку

Надзвичайні події найчастіше виникають випадково та тягнуть за со­бою збиток, який також є випадковою величиною. Ідея відшкодування збитку шляхом колективного розподілу збитків базується на цій основі.

Нема сенсу окремому власнику створювати матеріальні та грошові резерви, які б дорівнювали вартості майна цього власника. Доцільніше зацікавленим особам створити загальний резервний фонд шляхом внесення кожним учасником невеликої суми коштів. Страхування саме й функціонує за принципом колективного розподілу.

В основу розрахунку страхового тарифа покладено принцип еквіва­лентності зобов'язань, який означає встановлення рівноваги між вне­сками страхувальників та страховим забезпеченням, яке надається страховиком.

При розрахунку зобов'язань страховика враховуються ймовірність настання страхового випадку, особливість розподілу величини збитку та витрати на організацію страхової справи.

Встановлення страхового тарифа, який розраховується актуарієм, найчастіше на­зивають базовим. Для цього повинні бути встановлені та розраховані базові величини: ймовірність страхового випадку, середня страхова виплата та страхова сума, ризикова надбавка та навантаження (його частка).

Це можна представити у вигляді формули 1.2:

(1.2)

де Т - страховий тариф (брутто-ставка);

Р - ймовірність настання страхового випадку (q);

C - середня страхова сума на один договір (8);

R - ризикова надбавка (надбавка безпеки) (7 );

N - навантаження (/).

При укладанні договору андеррайтер, фахівець з оцінки ризику, встановлює страховий тариф для конкретного договору страхування. З цією метою він використовує базовий тариф та поправочні коефіцієн­ти до нього, які враховують не тільки рівень ризику, але й умови дого­вору страхування. Процедуру встановлення тарифу для конкретного договору страховики називають «котируванням ризику».

Для кращого розуміння того, як впливають різноманітні ситуації на розмір страхового тарифа, розглянемо кілька прикладів.

Будівля, яка страхується від вогню, знаходиться поруч з пожеж­ною частиною. У цьому випадку середня страхова виплата буде мен­шою (пожежники швидше зможуть загасити пожежу, збитки будуть меншими), що відповідно зменшує страховий тариф.

Термін дії договору страхування — 6 місяців. Ймовірність настан­ня страхового випадку за півроку менше, ніж за рік, тому страховий тариф буде меншим.

Страхова компанія планує збільшити кількість договорів страху­вання. Це вплине на ризикову надбавку. Вона буде меншою, ніж при невеликій кількості договорів страхування. Більша кількість договорів підвищує надійність страхового портфелю, тому надбавка зменшується. Постійні витрати компанії залишаються практично на тому ж рівні, але на один договір страхування частка цих витрат буде меншою, тому зменшується і навантаження. Таким чином, страхова тарифна ставка буде меншою.

Методика розрахунку тарифів застосовується з урахуванням та­ких умов.

Наявність статистики або будь-якої іншої інформації з розгляну­того виду страхування.

Відсутність спустошливих подій, що впливають одна за одною на наявність страхових випадків.

Розрахунок тарифів відбувається при заздалегідь запланованій або відомій кількості договорів (N), що передбачається укласти зі стра­хувальниками.

Середнє страхове відшкодування за одним договором страху­вання при появі страхового випадку, розраховують за формулою 1.3:

(1.3)

де Sb - страхове відшкодування за одним договором;

M - кількість страхових випадків;

Основна частина нетто-савки (To) зі 100 грн (страхова одиниця)страхової суми розраховується за формулою 1.4:

(1.4)

де S - середня страхова сума за одним договором страхування;

q - ймовірність настання страхового випадку за одним договором страхування;

За методикою відношення Sb до S рекомендується приймати не нижче:

0,4 – при страхуванні засобів наземного транспорту;

0,5 – при страхуванні вантажів і майна;

0,6 – при страхуванні повітряного і водного транспорту;

0,7 – при страхуванні відповідальності і фінансових ризиков

Тарифна політика страховика це цілеспрямована діяльність щодо встановлення, диференціації та зміни страхових тарифів в інтересах ефективного розвитку страхування.

Принципи тарифної політики, або ціноутворення:

1. Еквівалентність страхового захисту забезпечується за рахунок правильного розрахунку основної частини нетто-ставки.

Нетто-ставки повинні максимально відповідати ймовірності збитку. Цим забезпечується зворотність засобів страхового фонду за тарифний період тієї сукупності страхувальників, для якої розраховувався стра­ховий тариф. Даний принцип відповідає перерозподільній сутності стра­хування як замкнутій розкладці збитку.

2. Доступність страхових тарифів широкому колу страхувальників. Чим більше коло застрахованих осіб і об'єктів охоплює страхування,

тим менша частка в розкладці збитку припадає на кожного, тим дешев­ший страховий захист.

3. Стабільність розмірів страхових тарифів протягом тривалого періоду. Підвищення тарифних ставок необхідне тільки при неухильному

зростанні збитковості страхової суми з метою забезпечення беззбитко­вого проведення страхування.

4. Розширення обсягу страхової відповідальності.

Даний принцип можливий лише при зниженні показників збитковості страхової суми. Прикладом може служити страхування життя, коли воно включає додатково страхування від нещасного випадку, зниження рівня життя через інфляцію та ін.

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МАЙНОВОГО СТРАХУВАННЯ

Майнове страхування, як і вся галузь страхування, зазнає нині безпрецидентних змін. У найстисліши строки потрібно подолати шлях від централізованої планової економіки до господарства, що функціонує на ринкових засадах. Зміни мають бути фундаментальні й стосуватися політичних, юридичних, економічних, соціальних і технологічних аспектів еволюції ьсуспільства. Отже реформування тривалий час впливатиме на розвиток усіх галузей економіки країни.

Головні перетворення полягають у структурних змінах форм влас6ності. Ці зміни, у свою чергу, зумовлюють відповідну трансформацію форм її страхового захисту. Серед змін, які відбуваються нині в Україні, найіс­тотніше вплинути на подальшу долю страховиків можуть наступні.

У наш час лідерство за темпами росту страхових платежів належить майновому страхуванню. Цей показник склав 83%. Росту збору страхо­вих премій не перешкоджало навіть скасування обов'язкового страху­вання майна у сільській місцевості і переведення цього виду страхування на добровільну основу. В основному таке збільшення стало можливим за рахунок росту числа фізичних осіб, що набули реального права влас­ності на майно, а також завдяки зміні порядку відрахування страхових премій підприємствами на цей вид страхування. Тепер такі платежі мож­на здійснювати за рахунок собівартості. Цей вид страхування є одним із найбільш перспективних. Одним же з головних чинників, що заважають цьому виду страхування розвиватися повною мірою, є низька платосп­роможність як юридичних, так і фізичних осіб. Наприклад, в «Оранти» укладено чимало договорів на страхування майна підприємств, що вва­жаються недійсними, — за ними не внесено страхових платежів.

До числа швидкозростаючих увійшло також і медичне страхуван­ня. Але збільшення темпів росту страхових премій за цим видом стра­хування можна вважати лише позитивним стартом, оскільки поки що бурхливого розвитку воно не набуло. На сьогоднішній день медичне страхування розвивається тільки на рівні окремих компаній. До об'єктив­них чинників, що гальмують розвиток даного виду страхування, — віднос­но слаборозвинену медичну базу, неплатоспроможне населення — при­єднуються і суб'єктивні причини, пов'язані з недосконалою нормативною базою. Закон «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування» (проект) фактично мав привести медичне страхування до рівня обов'язкового соціального захисту населення, не викликаю­чи зацікавленості ні в страховиків, ні в медичних працівників.

Спостерігалося зростання страхових премій і зі страхування відпо­відальності — в основному за невиконання умов договору, фахової відповідальності, Перспективою цього виду страхування є розвиток страхування робітників небезпечних професій, значних техногенних (екологічних) ризиків.

Майбутнє страхового ринку також у розвитку страхування від не­щасних випадків і страхування життя. Але росту останнього не сприяє чинне законодавство. У Законі «Про страхування» існує положення, за яким компанія, що одержала ліцензію на страхування життя, не може займатися ризиковими, тобто всіма іншими, видами страхування. Це практика, що діє в усьому світі. Але вітчизняні компанії не можуть зай­матися тільки страхуванням життя. Вони не нагромадили достатньо потужних страхових резервів, необхідних для цього виду послуг. Крім недосконалості законодавства, розвиток страхування життя в нашій країні гальмує недовіра до нього страхувальників.

Найближчими перспективами є робота страховиків з фінансовими ризиками. Це — страхування приватизаційних процесів та інвестицій, зокрема, іноземних. Проте необхідна, з одного боку, потужна превен­тивна база, що дозволила б зменшити прийняті на себе ризики (апарат інформаційного забезпечення, контролю за станом ризику та ін.). З іншо­го боку — достатня власна фінансова база страховика і можливість перестраховувати ці ризики.

На початку 90-х років багато страхових компаній страхували кре­дити. Зараз цим займаються тільки деякі компанії. Змінився підхід і са­мих страховиків до страхування фінансових ризиків. Він став більш обережним і вибірковим. Якщо 6 років тому компанія з 10 звертань про страхування фінансової відповідальності приймала 1, то зараз це співвідношення — 100:1.

Багатьом страховикам здається перспективним страхування ци­вільної відповідальності власників автотранспорту, що поки розвинено недостатньо.

Відбувається також розвиток морського, авіаційного страхування.

Підготовка до вступу України у Всесвітню торгову організацію (ВТО) кардинально вплине на страхування.

Особливість теперішніх змін полягає у тому, що страховикам почи­нають дозволяти інвестування. Особлива риса страхової галузі серед інших фінансових секторів — страхові резерви, які компанії накопичують із року в рік для виплати своїм клієнтам. Відповідно до Програми роз­витку вітчизняного страхового ринку, їх. дозволено інвестувати «у ви-сокорентабельні проекти з урахуванням їх пріоритетності за напрямками, визначеними Кабінетом Міністрів України».

Сфера застосування вільних «страхових грошей» розширена і може охоплювати всі галузі, де держава буде відчувати потребу у внутрішніх інвестиціях.

Програма передбачає створення страховиками об'єднань, з яких половина вже діє: Моторне, Морське й Авіаційне бюро. Очевидно, найближчим часом будуть утворені Ядерне бюро, медичний пункт «Ексімстрах».

Підвищенню платоспроможності страховиків повинна сприяти і ви­мога Програми щодо створення галузевих товариств взаємного стра­хування на випадок, коли підприємства стають самі собі страховиками. Передбачається також створити Єдиний фонд страхових гарантій.

У документі велика увага приділяється розвитку інфраструктури стра­хового ринку, створенню перестрахувальних компаній, інституту ава­рійних комісарів, функціонуванню страхових брокерів.

Найцікавішою вимогою Програми в цій частині є «введенняліцен­зування страхової діяльності брокерів, у тому числі іноземних».

Відповідно до Програми розробляються соціальні закони України, що вводять нові загальнообов'язкові державні види страхування:

— соціальне страхування на випадок безробіття;

— пенсійне страхування;

— соціальне медичне страхування.

Передбачається також створити систему медичного страхування «Асистанс — Україна». Уже надійшли пропозиції щодо здійснюється створення спільного підприємства від декількох всесвітньо відомих ком­паній, що спеціалізуються на послугах аззізіапсе.

Пункт 5 Програми зобов'язує «переглянути існуючі види обов'яз­кового страхування з огляду на необхідність забезпечення обо­в'язковості страхування для страховиків і страхувальників»

Програма містить багато різних норм. Наприклад, створення мар­кетингової системи в Інтернеті або створення аналітичних центрів з роз­робки прогнозів та стратегії страхової справи.

Страховий ринок України очікує великі зміни і вимагає пильної уваги державних відомств для вирішення багатьох проблем.

Майбутнє українського страхового ринку залежить від правильної розробки законодавчої бази, як податкової, так і правової, і її набли­ження до міжнародних стандартів.

Виходячи з необхідності вступу України в систему міжнародних економічних відносин, перебудови економіки з використанням досвіду інших країн відносно ринкових перетворень, проблеми розвитку страхового ринку тісно пов’язані з соціально-економічною ситуацією в державі, фінансово-кредитною політикою, законодавчим та організаційним забезпеченням економічних реформ в Україні.

Держава зацікавлена в розвитку страхової справи в Україні, як в механізмі підтримки рівня народногосподарського виробництва і можливості покриття непередбачених втрат і збитків підприємств та окремих громадян з мінімальною участю державних ресурсів і коштів державного бюджету.

Як відомо, перехід до ринкових відносин передбачає появу великої кількості суб’єктів господарювання, зацікавлених в забезпеченні захисту своєї діяльності, майна і прибутків від різних наслідків і непередбачених ризиків. Тому в цей період страхування повинно розвиватися особливо інтенсивно. Це обумовлюється такими причинами.

Так, існуюче законодавство про страхування не враховує сучасного стану економіки держави (наприклад, інфляції, яка швидко змінює всі страхові фонди і резерви). Інфляція по суті є проблемою номер один, оскільки непередбачуваність цінової динаміки суттєво затруднює розрахунок ставок страхових премій і визначення обсягів виплат страхових відшкодувань і в кінцевому результаті може нанівець звести страховий захист. Відповідно страховим компаніям важко прогнозувати рентабельність страхової діяльності. Вони постійно змушені шукати компроміси між збереженням реальної вартості страхових фондів, їх антиінфляційним захистом та ліквідністю. Катастрофічне обезцінення грошей підриває основу довгострокового страхування. Невідповідність виплат страхового відшкодування фінансовим витратам відштовхує клієнтів від страхових організацій, недивлячись на необхідність захисту від різних ризиків.

Разом з тим, державна політика в галузі страхування не враховує того, що в країні немає страховиків, які б могли б конкурувати із західними фірмами.

Згідно діючого законодавства, фактично заборонено страховим компаніям займатися любими видами діяльності, крім страхової. Це призводить до того, що страховики не можуть ефективно страхувати під заставу, так як невідомо, що з цією заставою робити. Продати її не можна і використати по призначенню також не можна.

Необхідно відзначити, що держава недооцінює значення і роль страхового ринку в економіці. Так, страхові компанії, які займаються страхуванням життя (пенсійне, нагромаджувальне страхування, медичне) акумулюють грошові кошти населення і є найбільшими інвесторами в різні галузі народного господарства. Страхові компанії, які займаються ризиковими видами страхування допомагають підприємцям відшкодовувати виробничі витрати і витрати від стихійного лиха.

В силу змін форм власності в процесі реформування окремих галузей народного господарства виникло багато акціонерних товариств, страховий захист яких практично не вирішений в законодавчому плані.

Недоліками страхової справи на сучасному етапі розвитку страхового ринку є те, що відсутня широкомасштабна роз’яснювальна робота з питань страхування серед населення і в першу чергу серед потенційних страхувальників. Значним гальмом в розвитку страхової справи є нерозвинутість інфраструктури страхового ринку, до основних елементів якої відносять правове і нормативне забезпечення, інформаційну мережу, кредитно-фінансову систему, підготовку кадрів (сюрвейери, андерайтери, страхові комісари), наукове обслуговування, аудиторську мережу, професійну етику і мову. Саме інфраструктура забезпечує можливості реалізації економічних інтересів страховиків і страхувальників, сприяє координації дій суб’єктів ринку, допомагає інтегруватися у світовий економічний простір. Разом з тим розвиток вітчизняного страхового ринку необхідно розглядати як крок до зміцнення національної безпеки України.

Назріла необхідність створення цілком нових для нас, але давно створених за кордоном інститутів, які обслуговують і контролюють страховий бізнес. Перш за все назріла необхідність організації експертних служб: сюрвейерів, менеджерів і консультантів по ризиках та інспекторів по позову. Створення таких служб і органів, координуючих їх роботу, а також закладів по навчанню профільних спеціалістів вимагають участі і сприяння держави. Це дозволить сформувати інфраструктуру страхового ринку на рівні світових вимог, проводити аналіз і розробляти заходи по зменшенню і запобіганню ризиків, розвантажити суди і арбітражні заклади від чисельних позовів за страхове відшкодування, створити нові робочі місця та залучити висококваліфікованих спеціалістів, які часто не знаходять застосування своїм знанням і досвіду.

Експертні служби повинні відповідати сучасним вимогам по рівню технічного оснащення, спеціалізованих і експертних методик. Нині страхові організації мають гостру потребу в спеціалістах по актуарних розрахунках, юристах-спеціалістах в галузі страхування, спеціалістах по статистиці. Розвиток вітчизняного страхування викликає також необхідність розвитку сфери страхових посередників — брокерів. Це буде сприяти встановленню здорової конкуренції, розширенню можливості клієнтів для вибору оптимальної схеми страхування, створенню безконфліктних відносин між страховиками і страхувальниками.

Можливість купити не самий кращий і дешевий страховий поліс цілком реально для українських клієнтів. В західно-європейських країнах ця проблема давно вирішена — аналізом послуг на страховому ринку за дорученням клієнта займається професійний страховий брокер. Так, у Німеччині і Франції при посередництві брокерів укладається 18-20% всіх договорів страхування, у Великобританії — 70%, в США — не менше 80%. При цьому 100 найбільших страховиків США укладають угоди тільки при посередництві брокерів.

Разом з тим, відбуваються процеси інтеграції страхового ринку України до світового ринку страхування і створення сучасної моделі ефективного управління страховими резервами. Інтеграція необхідна українському ринку з позицій перестрахування. На превеликий жаль, ємність нашого страхового ринку невелика. Багато крупних ризиків необхідно перестраховувати за межами України. Це має і позитивний характер, оскільки у випадку настання страхової події в економіку держави гарантоване вливання коштів іноземного страховика. Чим швидше економіка України буде відповідати загальним світовим стандартам, тим швидше будуть відбуватися інтеграційні процеси в страховому бізнесі.

В умовах економічної і фінансової кризи безумовно знижується активність на страховому ринку. Для її активізації необхідною умовою є стабільність гривні, зменшення інфляції, завершення процесів приватизації в основних галузях народного господарства. В принципі захистити можна тільки власника і в умовах нормального функціонування фінансової системи. Проте і самі страхові компанії можуть зробити чимало, щоб їх страхові технології і продукти відповідали європейським стандартам.

Визначені проблеми страхового ринку дозволяють визначити ті основні напрями його розвитку, які повинні бути здійснені, щоб підняти страхову справу в Україні на належний рівень. Основні з цих напрямів такі:

1. Законодавче забезпечення дальшого розвитку страхової діяльності.

1.1. Внесення змін і доповнень до Закону «Про страхування» (постанова ВР №86/02-ВР від 07.03.2002). Це перш за все чітке регламнтування організаційно-економічних питань розвитку страхування і посилення ролі Держ. комісіі з регулювання ринків фін. послуг в цьому процесі через відповідні повноваження, надані законом. Проводити класифікацію видів страхування згідно загально прийнятої міжнароднох методології, тобто визначити розподіл його на дві галузі: страхування і страхування інше, ніж страхування життя (особисте страхування, медичне страхування майнове страхування, страхування відповідальності). Необхідне також збільшення максимальної межі статутного капіталу до рівня 0,5-1,0 млн. ЕКЮ з постійним досягненням цього розміру протягом кількох років, а також більшого корегування економічних статей закону (Ст.30 “Страхові резерви”, Ст. 31 “Прибуток страховика”) та визначення фінансових результатів роботи страховиків і посилення методологічної роботи Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю.

1.2. Розробка нових законів:

— «Про державне регулювання страхової діяльності, який передбачав би весь комплекс заходів, пов’язаних з організацією страхування, формами і методами підтримки страхового підприємництва;

— «Про страхові підприємства як специфічну форму підприємницької діяльності»;

— розробка законодавчої бази і методології проведення медичного страхування.

2. Податкова політика

2.1. Оподаткування страхових компаній заставками, передбаченими для підприємств з урахуванням специфік роботи страхових компаній;

2.2. Оподаткування прибутку за диференційованими ставками (надання пільг в оподаткуванні страховиків, які забезпечують страховий захист ризиків при реструктуризації економіки).

3. Інституціоналізація страхового ринку

3.1. Сприяння розвитку страхового посередництва

3.2. Сприяння удосконаленню інфраструктури страхового ринку.

4. Удосконалення методології страхової справи:

4.1. Переглянути і уточнити класифікацію страхування

4.2. Розробити методику рейтингової оцінки страхових компаній

4.3. Створити єдину систему обліку і звітності сфери страхової діяльності з метою формування банку достовірної інформації та її доступності.

5. Кадрове забезпечення:

5.1. Створити міжстраховий фонд фінансування навчання спеціалістів для страхових компаній

5.2. Об’єднанням страховиків обговорити проблему про доцільність створення власних навчальних закладів по підготовці і перепідготовці кадрів для страхової справи

6. Інвестування:

6.1. Стимулювання направлення коштів (інвестицій) в пріоритетні галузі економіки з урахуванням забезпечення виконання страховиками страхових зобов’язань

6.2. Залучення коштів різних суб’єктів господарювання для створення пайових фондів страхових гарантій з метою повного використання можливостей внутрішнього ринку.

Вважаємо, що це тільки першочергові заходи по удосконаленню і підвищенню ефективності функціонування національного страхового ринку України.

Про важливість вирішення перелічених питань свідчит той факт, що з метою конструктивного розгляду загальних проблем вітчизняного страхового ринку Ліга страхових організацій України у вересні 2002 року разом з Центру підготовки кадрів та Моторного (транспортного) страхового бюро провела розширене засідання правління , де були розглянуті такі важливі питання:

правління ЛСОУ у зв¢язку з розглядом Верховною Радою у другому читанні проекту Закону України “Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про страхування”;

проблеми та перспективи розвитку особистих відів страхування;

про фінансування об¢єднань страховиків;

про вступ ЛСОУ до Українського союзу промисловців та підприємців (УСПП) на правах колективного члена.

Вирішення вказаних проблем дозволить підвищити роль страхових організацій в економічному житті України та розширити ділові зв¢язки з товаровиробниками.

Напрями підвищення ефективності страхової діяльності в ринковому середовищі

За станом на 31.12.2004 р. власний капітал страховиків становив 11 763,8 млн. грн., та у порівнянні із відповідним періодом 2003 року цей показник зріс у 1,7 рази. Розподіл страховиків за розміром власного капіталу: 27 страховиків мали капітал більше 100 млн.грн.; 19 - від 50 до 100 млн.грн.; 188 - від 10 до 50 млн.грн.; 142 - від 5 до 10 млн. грн. та 15 страховиків мали капітал до 5 млн. грн.

Загальний обсяг сплачених статутних фондів страховиків станом на 31.12.2004 року становив 5 514,5 млн. грн. і порівняно з аналогічною датою 2003 року зріс у 1,6 рази, рис 3.1.

Рис 3.1 Обсяг сплачених статутних фондів [15, c.31]

З даних таблиці 3.1 видно, що змінилися як обсяги доходів і видатків, так і їх структура. Перш за все в 2004 р. зросли надходження страхових платежів в 1,6 раза і в структурі склали 83,8% та збільшилися обсяги надходжень коштів від добровільного страхування майна в 2,3 раза проти 2003 р. і в структурі надходжень вони становили в 2004 р. 41,2%.

У структурі видатків зменшилася частка виплат страхових відшкодувань і перш за все по обов’язковому страхуванню відповідальності. Зменшилися також витрати на заробітну плату та видатки на ведення справ. По інших видах видатків було збільшення виплат, в тому числі і по перестрахуванню.

Таблиця 3.1.

Темпи зростання валових страхових премій та валових страхових виплат за видами страхування [22, c.10]

Види страхування

2002р.,

млн.грн.

2003р.,

млн.грн.

2004р.,

млн.грн.

1

2

3

4

Страхові премії

4 442,1

9 135,3

19 431,3

Види страхування інші, ніж страхування життя, у

тому числі:

4 418,2

9 062,4

19 244,4

від добровільного особистого страхування

257,6

368,2

414,6

Добровільне майнове страхування, в тому числі

3 413,8

7 734,4

16 612,7

від добровільного страхування відповідальності

341,2

451,3

1 567,2

Недержавне обов’язкове страхування

350,5

459,6

562,1

Державне обов’язкове страхування

55,1

48,9

87,8

Страхові виплати

543,1

860,6

1 540,3

Види страхування інші, ніж страхування життя, у тому числі:

540,4

858,0

1 528,5

від добровільного осо-

бистого страхування

146,8

182,4

347,6

Добровільне майнове страхування, в тому числі

227,4

447,9

923,6

- страхування фінансових ризиків

48,6

165,2

241,2

від добровільного стра-

хування відповідальності

54,8

56,2

47,9

Недержавне обов’язкове страхування

59,2

124,4

130,9

Державне обов’язкове страхування

52,2

47,1

78,5

За 2003 рік у порівнянні з 2002 роком значно прискорилися темпи росту страхових премій з страхування життя - до 305% та добровільних видів майнового страхування - до 227%. В загальній сумі страхових премій

добровільних видів страхування 52% (це 4 443,6 млн.грн.) займає страхування фінансових ризиків (48,6% устрахових преміях з усіх видів страхування). Лише за видами державного обов"язкового страхування відбулосязниження страхових премій на 11% проти 2002 року.

Найвищі темпи росту страхових виплат були з видів недержавного обов"язкового страхування - до 210% та добровільного майнового страхування - до 197%. Знизились темпи росту страхових виплат: з видів державного обов"язкового страхування на 10%, з страхування життя на 4%. Страхові виплати за всіма видами страхування у 2003 році порівняно з 2002 роком зросли в 1,6 раза.

За результатами 2004 року спостерігаються річні тенденції щодо значних темпів зростання страхових премій з добровольного страхування відповідальності - у 3,5 рази та зі страхування життя - у 2,6 рази у порівнянні з аналогічним періодом 2003 року. За аналогічним порівнянням у 2,1 рази зросли страхові премії з майнового страхування. Вже традиційно страхування фінансових ризиків займає більшу половину від всіх

надходжень страхових премій по ринку (за 12 м. 2004р. - 46%).

За 12 місяців 2004 року у порівнянні з аналогічним періодом 2003 року зросли обсяги страхових виплат майже з усіх видів (добровільне особисте страхування - у 1,9 рази, страхування життя - у 4,5 рази, добровільне майнове страхування - 2,1 рази, державне обов'язкове страхування - 1,7 рази, недержавне обов'язкове страхування - 1,05 рази). Зменшення обсягів страхових виплат спостерігалося лише за одним видом: добровільне страхування відповідальності (-14,8%).

Рентабельність страхових операцій, або показник рівня доходності, по страхових організаціях України, визначається відношенням річної суми прибутку до річної суми платежів (доходів) за формулою 3.4:

(3.4)

де Рсо — рентабельність страхових операцій, %;

П — річна сума прибутку;

Д — доходи (річна сума надходжень платежів).

Якщо в 2002 р. цей показник в цілому становив 7,90%, то в 2003 р. — вже 21,6%, або збільшився на 13,7%. Такий порядок не спотворює економічного змісту показника рентабельності, оскільки домінуюча частина доходів від страхових операцій складається з різних страхових операцій. Досвід роботи страхових організацій показує, що показник рівня рентабельності страхових операцій не повинен бути високим, оскільки в цьому випадку завищується ціна на страхові послуги і зменшується на неї попит з боку страхувальників. При низьких же показниках обмежуються можливості самоокупності витрат на страхування у страховиків в умовах ринкових відносин. Становище регулюється двома шляхами: приведенням тарифів у відповідність до фактичного рівня збитковості страхової суми або зміною обсягів відповідальності по окремих видах страхування.

У страхуванні визначення собівартості страхових послуг — одне з досить складних і найменше висвітлених в економічній літературі питань. Зумовлюється це перш за все ризиковим (імовірнісним) характером руху і формування страхового грошового фонду. Наприклад, якщо підприємства сервісу заздалегідь знають розмір необхідних витрат, то страхові компанії, беручи на себе відповідальність згідно з договором, досить орієнтовно знають, скільки в кінцевому результаті обійдеться йому страхова послуга, тобто або в суму витрат на ведення справи, або набагато більшу суму з урахуванням обсягів виплат страхового відшкодування. При цьому собівартість страхових операцій являє собою сукупність всіх витрат страховика (включаючи відрахування в резервні фонди), які необхідні для забезпечення фінансової стійкості страхових операцій і гарантії виконання зобов’язань перед страхувальниками.

Практика роботи страхових організацій показує, що в страховій діяльності зниження собівартості можливе шляхом, по-перше, зміцнення фінансової стійкості страхових операцій і, по-друге, відповідною економією управлінських витрат. Вважається, що найбільш перспективним в реалізації першого напряму є оптимізація страхового портфеля і використання можливостей регулювання ринку з допомогою правильно складеного страхового договору і умов його виконання. При цьому фінансова стійкість залежить перш за все від розміру і складу страхового портфеля та пов’язаною з цим можливістю територіальної розкладки збитків і визначення рівнів страхових тарифів. Це обумовлює і більш високі тарифи у малих страхових компаніях і змушує їх шукати відповідні ринкові ніші на страховому ринку. тобто займатися тими видами страхування, де менша конкуренція і виключені значні ризики.

Іншим напрямом роботи по зміцненню фінансової стійкості різних страхових компаній є оптимізація і конкретика ділового і правового змісту договору страхування. Наприклад, страховик може обумовити страхувальнику певні вимоги, спрямовані на зменшення ризику.

Досвід підтверджує, що реальну можливість зменшення ціни на страхові послуги дає участь страховика в комерційній діяльності, яка базується на характері кругообігу коштів в процесі страхової діяльності, оскільки від моменту надходження платежів страховиків на рахунок страховика до їх виплати як страхового відшкодування проходить певний час, який визначається строком дії договору.

Крім того, страховик формує резервні фонди, кошти яких довгий час можуть не використовуватися. Це дає можливість страховику брати участь не тільки в комерційних операціях, а й у прямому інвестуванні, враховуючи при цьому мобільність наявних у нього коштів і кон’юнктури ринку.

Як відомо, під фінансовою стійкістю страхових операцій розуміється постійна збалансованість або перевищення доходів над витратами страховика в цілому по страховому фонду. При цьому в основі забезпечення фінансової стійкості лежать перш за все оптимальні розміри тарифних ставок, а також достатня концентрація коштів страхового фонду, що дає можливість територіальної і часової розкладки збитку. Концентрація коштів страхового фонду досягається при неухильному зростанні числа страхувальників і застрахованих об’єктів.

У розвинутих країнах велика увага приділяється страховому маркетингу, який включає: вивчення ринку з метою визначення страхових потреб; формування на основі останніх страхових послуг; визначення ціни на страхову послугу (страхового тарифу) по кожному виду страхування та способи її виплати; роз’яснювальну роботу по діючих договорах і видах страхування; рекламу нових послуг, вибір конкретних страхувальників та організацію їх обслуговування.

Маркетинг розглядається як один з методів комерційної діяльності страхових компаній і дослідження ринку страхових послуг. По суті служби маркетингу створюються перш за все для гнучкого пристосування функціональної діяльності страхових компаній до змін економічної ситуації та кон’юнктури ринку. Разом з іншими службами відділи маркетингу створюють єдиний механізм управління процесами, спрямованими на задоволення попиту страхового ринку і отримання прибутку від страхових операцій.

Оскільки страхова діяльність постійно пов’язана з різними ризиками через фінансовий механізм, виникає необхідність управління ризиками і фінансовими відносинами між страховиками і страхувальниками, тобто організації ризик-менеджменту.

Основні правила, на підставі яких приймаються рішення в ризик-менеджменті, зводяться до забезпечення максимального виграшу, а стратегія базується на оптимальних результатах при раціональному співвідношенні між ризиком і величиною отриманого прибутку.

В крупних страхових компаніях, таких як НАСК «Оранта», питаннями маркетингу, ризик-менеджменту і ділової стратегії займається Департамент економічного аналізу, до складу якого входять Управління економічного аналізу і зведеного планування, маркетингу та ділової стратегії, а в регіональних структурах (обласних дирекціях) — відділи зведеного планування і економічного аналізу.

Розвиток українського страхового ринку об’єктивно супроводжуватиметься хворобами росту, які на різних етапах були характерні для провідних страхових ринків зарубіжних країн. Це в першу чергу недостатній фінансовий потенціал українських страховиків, низька технологічність здійснення страхових операцій, відсутність нормального конкурентного середовища як фактора постійного підвищення якості страхових послуг. Виходячи з досвіду роботи в галузі страхування Європейськоі Організації Економічного Співробітництва і Розвитку в практиці вітчизняного страхування можна використати ряд основоположних правил формування і регулювання страхових ринків і, зокрема:

для забезпечення захисту споживача, захисту економіки в цілому, повинні бути встановлені відповідні в розумних межах регулюючі положення;

страховики повинні допускатися на ринок, відповідаючи суворим ліцензійним критеріям;

страхування є виключним видом діяльності страхового товариства;

держава не повинна перешкоджати виходу на національний ринок іноземних страховиків;

держава повинна установити чіткі межі правового поля для заключення страхових контрактів;

держава повинна мати спеціальні законоположення по податкових пільгах, звільненнях, відрахуваннях в страховій області, зокрема, в пенсійному страхуванні, близькому до страхування життя;

кожна держава повинна мати незалежний спеціалізований орган в справі нагляду за страховою діяльністю (в Україні Укрстрахнагляд);

відомство страхового нагляду повинно здійснювати нагляд «апріорі», допускаючи страхову компанію на ринок, а в процесі її діяльності здійснювати контроль за укладанням і виконанням договорів страхування на місцях;

страхові компанії, здійснюючи страхову діяльність, повинні мати достатній запас платоспроможності і працювати на адекватних тарифах;

страхові продукти, які допускаються на ринок, також повинні попередньо погоджуватися. Якість страхового продукту визначається не тільки його вартістю, а й тими громадянськими відносинами, які в нього закладені;

держава повинна законодавчо визначити процедуру передачі зобов’язань страхового товариства, яке має труднощі, здоровому, більш платоспроможному товариству;

держава повинна встановлювати правила бухгалтерського обліку страхової діяльності у відповідності із загальноприйнятими страховими традиціями;

держава повинна забезпечити сприятливий клімат для інвестицій страхових компаній;

держава не повинна перешкоджати доступу нерезидентів на ринок перестрахування;

страхові посередники, які працюють на ринку, повинні бути зареєстровані і відповідним вимогам (за рівнем кваліфікації, рівнем капіталу і т.п.);

обов’язкове страхування повинно здійснюватися в тих областях, і в першу чергу в спеціальній сфері, де страхові ризики мають масовий характер, а страхові фонди, адекватні відповідним відносинам страхування формуються достатньо великою кількістю страхувальників;

на ринку страхування і перестрахування повинно бути чесне конкурентне середовище;

держава повинна заохочувати діяльність страховиків у сфері пенсійного страхування і страхування здоров’я. Страхові компанії повинні стати конкурентним недержавним пенсійним фондом, існуючи з ними паралельно;

держава повинна всебічно розширяти міжнародне співробітництво в області обміну інформацією про діяльність страхових компаній;

держава повинна сприяти заснуванню саморегульованих організацій на страховому ринку (наприклад, саморегульовані організації актуаріїв, страхових посередників).

Цілком природно, що становлення українського страхового ринку буде проходити з певними виключеннями з вищенаведених правил. Проте рівень прояву характерних рис цих правил на страховому ринку може бути мірилом інтегрованості українського ринку у світовий.

Позитивним прикладом цього може бути досвід роботи Національної акціонерної страхової компанії (НАСК «Оранта»), яка розширює географію своєї діяльності і зміцнює зв’язки з великими страховими фірмами-партнерами з Великобританії, Франції, Німеччини, Швейцарії, Польщі, Росії, Молдови та інших держав. У процесі переходу до ринкових відносин НАСК «Оранта» враховує досвід європейських країн по страхуванню і визначила для себе чіткі стратегічні цілі:

— розвиток та розширення всіх видів страхування завдяки впровадженню європейських та світових технологій;

— реалізація страхових продуктів у прямій залежності від потреб ринку;

— максимальний обсяг охоплення ринку, повне обслуговування потреб клієнтів, лідерство у питаннях зниження собівартості страхових премій;

— побудова розгалуженої мережі індивідуального обслуговування, пошук та розробка нових видів страхування;

— зміцнення та вдосконалення організаційно-територіальної мережі;

— зміцнення матеріально-технічної бази, всеохоплююча комп’ютеризація, створення локальної мережі зв’язку.

Стратегічна мета НАСК «Оранта» на перспективу полягає в тому, щоб бути достойним партнером в світовому страховому бізнесі. Практично страховий ринок в Україні сформований і структурований як за наявністю страхових компаній і товариств за відповідним статутом і організаційними формами, так і за видами діяльності, що чітко визначили ринкові ніші і ринкові сегменти за цією ознакою,

Страхова галузь України, як і вся її економіка, зазнає нині безпрецидентних змін. У найстисліши строки потрібно подолати шлях від централізованої планової економіки до господарства, що функціонує на ринкових засадах. Зміни мають бути фундаментальні й стосуватися політичних, юридичних, економічних, соціальних і технологічних аспектів еволюції ьсуспільства. Отже реформування тривалий час впливатиме на розвиток усіх галузей економіки країни.

Головні перетворення полягають у структурних змінах форм власності. Ці зміни, у свою чергу, зумовлюють відповідну трансформацію форм її страхового захисту. Серед змін, які відбуваються нині в Україні, найіс­тотніше вплинути на подальшу долю страховиків можуть наступні.

Здійснення приватизації майна переважної кількості підприємств, що раніше належали до державного сектора економіки. Це зумовлює під­вищення страхового інтересу як щодо захисту майна, так і щодо стра­хування відповідальності підприємств. Потрібно намагатися охопити страхуванням насамперед ризики засновників та акціонерів компанії. Це сприяє швидшому започаткуванню та подальшому розвитку страхової діяльності, підвищує довір'я до нового страховика, що дуже важливо для укріплення позиції на страховому ринку.

Зміни в джерелах сплати страхових платежів. Тепер і за добро­вільними видами страхування майна підприємств (включаючи транс­портні засоби, вантажі) страхові премії додаються до витрат на вироб­ництво, що відповідно зменшує базу оподаткування. Це значно підси­лює фінансові можливості підприємств, спонукає їх брати участь у страхуванні.

Зростання рівня реальної середньої заробітної плати працюючих. Ця обставина дає нові можливості активізувати залучення населення до страхування життя, від нещасних випадків, страхування нерухомос­ті, транспортних засобів та домашнього майна. Водночас зростання заробітної плати призводить до подорожчання трудових ресурсів, зай­нятих у страхуванні.

Суттєве зниження рівня інфляції, завдяки якому зміцнюється до­віра страхувальників до реальності відшкодування збитків. Проте осо­бливу увагу слід приділити врахуванню у правилах і договорах стра­хування можливості коригувати страхову суму та суму платежів у зв'язку з відхиленням реальної вартості застрахованого майна під впливом інфляції (дефляції) грошової одиниці.

Стан криміногенної ситуації, особливо у великих містах, що при­зводить до підвищення рівня збитковості за багатьма договорами. Така тенденція вимагає коригування страхових тарифів, вжиття разом зі страхувальниками і правоохоронними органами додаткових запобіж­них заходів щодо охорони об'єктів страхування.

Зміна порядку нарахування і віднесення на витрати амортизацій­них відрахувань на основні засоби. Прискорена амортизація призведе до збільшення коливань між залишковою вартістю об'єкта за балан­сом підприємства і його реальною вартістю. Це потрібно брати до ува­ги і в умовах страхування.

Очікуване збільшення кредитних інвестицій у підприємницьку ді­яльність. Це потягне за собою, зокрема, збільшення масштабів викори­стання страхових послуг у частині страхування майна від вогню і сти­хійного лиха, технічних ризиків, майна, що передбачається під заста­ву, страхування відповідальності.

Розпочато процес формування українського фондового ринку. Роз­винений ринок цінних паперів дасть змогу страховикам прискорити продаж власних акцій і цим самим залучити додатковий капітал до статутного фонду. Водночас, це сприятиме оперативнішому вирішен­ню питання про інвестування тимчасово вільних коштів у цінні папери і, при потребі, їх продажу. Розвиток фондового ринку потягне за со­бою впровадження нових страхових послуг.

Коливання банківської облікової ставки, що безпосередньо впливає на прояв заощаджувальної функції страхування, вносить відповідні зміни в доходи страховиків від розміщення депозитів та визначає деякі інші параметри фінансової діяльності.

Зростання можливостей підприємств щодо реалізагіії продукції, особливо на експорт. Це створює сприятливі умови для розширення страхування експортних кредитів, страхування відповідальності това­ровиробників за якість продукції, страхування вантажів та відпові­дальності вантажоперевізника, страхування юридичних втрат на роз­гляд претензій.

Стабілізація економічного стану на багатьох підприємствах дозволяє поступово переходити до страхування втрат, до яких можуть призвести перерви у виробництві у разі настання стихійного лиха, техногенних ава­рій або інших страхових подій.

Поглиблення проблеми безробіття, що зумовлює зростання потре­би у страхуванні роботодавця на цей випадок.

Поява в регіонах нових страховиків, що володіють аналогічними ліцензіями на страхову діяльність. Компанія має ретельної вивчати можливості своїх конкурентів і відповідно реагувати підвищенням якості, своїх послуг.

Доцільність залучення до реалізації полісів страхових посередни­ків. Страхові брокери й агенти сприяють, як правило, зростанню кількості договорів і розширенню географії страхувальників, а це позити­вно позначається на надходженні страхових премій і формуванні раціо­нальної структури страхового портфеля.

Перестрахування ризиків на облігаторних засадах. У зв'язку з цим потрібно ретельно дібрати перестраховиків і укласти з ними відповідні угоди. У свою чергу, в межах нормативів платоспроможності доцільно збільшити обсяг операцій із приймання ризиків на перестрахування. Перспективним напрямком розвитку внутрішнього ринку страхування є створення регіональних і спеціалізованих страхових пулів.

Посилення спілкування з потенційними страхувальниками надан­ням Їм різних консультацій з ризик-менеджменту, страхування ризиків та інших питань, що не виходять за межі статутної діяльності компанії.

Можливості тіснішої взаємодії з місцевими органами влади. Ці стосунки можуть виявлятися у взаємному прагненні розслідувати при­чини страхових подій, створити зручніші умови для розміщення офісу компанії, рекламних матеріалів, фінансувати за рахунок коштів стра­ховика ряд запобіжних заходів, купувати цінні папери, що емітують місцеві адміністрації, і т. ін.

Отже, державна політика, спрямована на приватизацію, проведен­ня протиінфляцінних заходів, упорядкування оподаткування як стра­хувальників, так і страховиків, відсоткових ставок, валютних курсів, фінансового контролю, забезпечує серйозні передумови для активіза­ції страхової діяльності. Стратегія кожної конкретної компанії полягає в тому, щоб максимально скористатися цими можливостями. Разом з тим мають бути своєчасно враховані й чинники, що ускладнюють ро­боту страховиків.

ВИСНОВКИ

Майнове страхування трактується як галузь страхування, в якій об'єктом страхових правовідносин виступає майно в різних видах; його економічне призначення - відшкодування збитку, що виник унаслідок страхового випадку. Застрахованим може бути майно що як є власністю страхувальника, так і знаходиться в його володінні, користуванні, розпорядженні. Страхувальниками виступають не тільки власники майна, але і інші юридичні і фізичні особи, що несуть відповідальність за його збереження.

У 2004 році лідерство по темпах зростання страхових платежів належало майновому страхуванню. Цей показник склав 83%. Зростанню збору страхових премій не перешкодила навіть відміна обов'язкового страхування майна в сільській місцевості і переведення цього виду страхування на добровільну основу. В основному таке збільшення стало можливим за рахунок зростання числа фізичних осіб, які придбали реальне право власності на майно, а також завдяки зміні порядку відрахування страхових премій підприємствами на цей вид страхування. Тепер такі платежі можна здійснювати за рахунок собівартості. Цей вид страхування є одним з найбільш перспективних. Одним же з головних чинників, що заважають цьому виду страхування розвиватися в повну силу, є низька платоспроможність і юридичних, і фізичних осіб.

Вивчені в процесі підготовки даної роботи матеріали дозволяють зробити висновок, що на сьогодні назріла необхідність планомірного розвитку страхового ринку і перетворення його в цивілізований. Для цього, на мій погляд, в першу чергу його необхідно регламентувати. З цією метою держава повинна оперативно вирішити питання із законодавчою базою, оподаткуванням, забезпеченням захисту інтересів страхувальника, і, найголовніше, забезпечити вигідність страхування для громадян.

Дуже важливим, на мою думку, є вдумливий підхід до фінансових можливостей діяльності страхових компаній, особливо в питаннях збереження їх платоспроможності. Прийняті зміни порядку формування страхових резервів, на жаль, не дозволяє їх накопичувати, що істотно підриває платоспроможність страхових організацій. По цьому практично єдиною можливістю збереження платоспроможності страхових організацій є нарощування власних засобів, що не завжди відповідає інтересам засновників, оскільки часто можливо тільки в збиток останнім.

Як випливає з останніх публікацій в засобах масової інформації, страховий ринок України в найближчому майбутньому чекають серйозні зміни. З 1 серпня цього року Мінфін планує почати масовий відгук ліцензій у страховиків. Причина - невиконання вимог законодавства про збільшення статутних капіталів. Багатообразні проблеми на шляху розвитку страхування в Україні можуть бути успішно дозволені за наявності відповідного рівня економічного мислення і наявності висококваліфікованих кадрів.

Досвід функціонування національного страхового ринку показав, що зростання кількості страхових компаній не означає якісних змін у страховій сфері. І перш за все в наявності конкуренції страхових послуг. Визначальними в умовах ринкової економіки для більшості страховиків стали проблеми їх адаптації до ринкової кон’юнктури і конкурентного середовища та можливості в забезпеченні фінансової стійкості як самих компаній, так і їх страхових операцій. В результаті цього кількість страхових компаній на початок 2000 р. зменшилася до 233 порти приблизно 800 різних страхових організацій, які функціонували в початковий період становлення національного страхового ринку. При цьому були і інші об’єктивні і суб’єктивні причини і перш за все загальна економічна і фінансова криза та пов’язані з цим проблеми збитковості галузей народного господарства, невиплатами заробітної плати і зубожіння населення та втрати довіри населення до здійснюваних економічних і ринкових перетворень, в тому числі і розвитку страхування як однієї з дієвих форм соціального захисту населення.

Економічні інтереси страховиків та страхувальників найбільш повно реалізуються на страховому ринку, який являє собою складну, багатофакторну, динамічну, відповідним чином структуровану систему економічних відносин, що виникають між суб’єктами ринку з приводу забезпечення потреби у страховому захисті.

Основні напрями розвитку і функціонування страхового ринку нерозривно пов’язані зі створенням конкурентного середовища і вдосконаленням організаційної структури ринку. В цілому національний страховий ринок представлений досить широким аспектом страхових компаній і товариств за статусом і організаційними формами, що є позитивним моментом в формуванні інфраструктури можливої їх участі в основних видах страхової діяльності на національному страховому ринку. Найбільшого розповсюдження набули закриті страхові акціонерні товариства — страхові компанії (59,2%), страхові акціонерні товариства — страхові компанії (17,6%) і відкриті акціонерні товариства — страхові компанії (9,9%), тобто ці три типи страхових організацій є домінуючими (86,7%) на страховому ринку, в тому числі в страхуванні майна. Практично страховий ринок структурований також за видами діяльності і чітко визначилися ринкові ніші за цією ознакою, тобто по суті виділилися страхові ринки по окремих видах страхових послуг.

В умовах ринкової економіки добровільне страхування майна є пріоритетним.

Для забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності страхових організацій доцільно розмір страхового фонду встановити в межах 1-1,5 млн. Євро з поступовим досягненням цього показника протягом кількох років. Це дозволить створити фінансово стійкі страхові компанії і обумовить стабільне функціонування національного страхового ринку.

Розвиток практичного маркетингу і організація ризик-менеджменту в страховій діяльності залишається одним з першочергових завдань, яке організаційно повинно вирішуватися в кожній страховій компанії. Це один з методів комерційної діяльності страхових компаній і вивчення ринку страхових послуг при будь-яких економічних і ринкових ситуаціях та важливий захід збутової діяльності, спрямований на ефективне просування страхових послуг від страховика до споживачів. В крупних страхових компаніях таких, як НАСК «Оранта» питання маркетингу, ризик-менеджменту і ділової стратегії займаються Департаменти економічного аналізу та маркетингу, до складу якого входить Управління економічного аналізу і зведеного планування, маркетингу та ділової стратегії, а в регіональних структурах (обласних дирекціях) — відділи зведеного планування та економічного аналізу. Створення відповідних маркетингових структур вирішується самостійно кожною страховою компанією.

Важливим напрямом залишається впровадження зарубіжного досвіду організації страхування і ефективного функціонування страхового ринку, оскільки страхові компанії в розвинутих країнах добре знають сильні і слабкі сторони клієнтів, мають певний досвід ринкових перетворень, вимушені постійно оцінювати ризик і прогнозувати страхові події, розробляти рекомендації по підвищенню ефективності роботи страховиків і страхувальників та по виконанню страхових зобов’язань по заключенних договорах. Це, зокрема, досвід США, Англії, Франції, Ізраїлю, Канади, Японії, та інших країн. З досвіду розвинутих країн для наших умов має інтерес система організації страхування та національна система координації функціонування страхових організацій при провідній ролі держави у розробці програм і стратегії розвитку страхування та у його здійсненні, а також досвід функціонування кооперативних страхових організацій, в тому числі і товариств взаємного страхування (ТВС), які успішно конкурують на страхових ринках з традиційними страховими компаніями.

Стосовно вимог ринкового середовища особливо відстає база інформаційного забезпечення функціонування страхового ринку, існують проблеми методології страхування та його економіки й організації, а також підготовки і перепідготовки кадрів. Необхідно відзначити, що в останні роки зміцнився блок преси і реклами страхового ринку в зв’язку із заснуванням в 1999 р. всеукраїнського науково-практичного журналу для професіоналів «Финансовые услуги», розрахованого на працівників страхової, банківської та інших сфер фінансових послуг. Фактично розширилось не тільки інформаційне поле страхового ринку, а й з’явилася можливість для поглибленого і професійного розгляду питань теорії і методології страхової діяльності, формування і ефективності функціонування національного страхового ринку, висвітлення досвіду зарубіжних страхових ринків.

В більш широкому плані в нашій державі по суті стоїть питання розвитку страхового захисту, як окремого напряму державного регулювання розвитку народного господарства, для чого необхідне прийняття спеціальних законів, визначення обов’язкових видів страхування, чітка регламентація діяльності страхових організацій.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України. — К.: Українська правнича фундація, 1996. — 67с.

Закон України «Про страхування» // Голос України. — 1996. —
№ 68 (1318).

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами, внесеними законами України № 607/97-ВР від 04.11.97 р. та № 639/97-ВР від 18.11.97 р.) // Галицькі контракти. — 1998. — C.1-2.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» від 21 жовтня 1997 р. // Урядовий кур’єр. — 1997. - 15 листопада. — С. 12.

Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1991 р. // Підприємництво і ринок України. — 1992. — № 7. — С.22-23.

Закон України «Про підприємницьку діяльність від 27 березня 1991 р.
// Відомості Верховної ради України. — 1991. — № 14. — Ст. 168.

Акименко А. Развитие отечественного страхового рынка — шаг к укреплению национальной безопасности Украины // Финансовые услуги. - 1998. - № 5-6. - С. 58-60.

Архипов А.П. Структура региональных страховых рынков // Финансы. - 1997. - № 3. - С. 44-48.

Архипов А.П. Управление страховой компанией в условиях кризиса платежеспособности // Финансы. - 1996. - № 11. - С. 40-43.

Базилевич В.Д. Страховий ринок України. - К.: Товариство «Знання», КОО. - 1998. - 374 с.

Балабанов И.Т. Риск-менеджмент. - М.: Финансы и статистика. - 1996. - 192 с.

Барновський О.І. Розвиток страхового бізнесу в Україні // Фінанси України. - 2004. - № 8. - С.85.

Барнатій Т. Проблеми розвитку страхового ринку України // Бан­ківська справа. — 2000. — №5. — С.21—25.

Белоусов С. Страховой рынок нуждается в поддержке // Финансы. —1997. — № 3. — С. 54.

Бігдаш В.Д. Страхування: Навч. посібник. — К.: МАУП, 1998. — 424с.

Борисова В.А. Організаційно-економічний механізм страхуван­ня. — Суми: Довкілля, 2001. — 194с.

Бридун Є.В. Страхова справа. — Ірпінь: АДПС України, 2000. — 109 с.

Внукова Н., Прудкий А. Оценка зффективности страхового предпринимательства в Украине // Финансовые услуги. — 2000. — № 7 — С.32—34

Воблый К.Г. Основы экономики страхования. — М.: Изд. центр АНКИЛ», 1993. — 226 с.

Ворламов Д.И. Принцип «наивысшего доверия»в страховом праве Англии // Страховое дело. — 2001. — №8 — C.14-25.

Горбач Л.М. Страхова справа. —Луцьк: Вежа, 2001. — 182 с.

Грушко В.І., Пилипченко О.І. Фінансові ризики. Навч. посіб. — К.: Знання, 1998. — 188с.

Державна програма розвитку страхового ринку України на період до 2004 року та на перспективу до 2007 року // Україна-Business. — 2000. — №20. — 25с.

Жиденко К. Правління Ліги обговорило зміни і доповнення до Закону. Україна-Business, №35 від 6.10.99 р., 5 с.

Жилкіна Н.С. Порівняльна характеристика сучасного страхового ринку Франції та України // Фінанси України. — 2000. — №10. — С.7-11.

Журавлев Ю.М., Секерт И.Г. Страхование и перестрахование: теория и практика. - М.: Изд. центр «АНКИЛ», 1993. - 192 с.

Зальотов О. Проблеми інтеграції на страховому ринку України. // Финансовые услуги №1-2, 1999, 10-13 с.

Заруба О. Д. Страхова справа: Підручник. — К.: Товариство «Знание», КОО, 1998.— 321с.

Заруба О.Д. Страхова справа. - К.: Знання, 1998. - 321 с.

Зуева А. // Бизнес. — 1999. — №6(317). — С.16.; — 1998. —
№ 8,13,18,31,39,42,50,52.

И.Шахов В. В. Введение в страхование: Учеб. пособие. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 288с.

Изменяя структуру управления, совершенствуя методы работы, «Оранта» становится компанией европейского уровня // Финансовые услуги. —
1998. — №3-4. — С. 8-10.

КалашніковО.М. Страхування. — X.: ХНАУ, 2002. — 61с.

Клапкив М.С. Формы и сферы сочетания рынков //Финансовые услуги. — 1997. — № 1. — С. 12-15.

Клапків М.С. Загальні умови страхування як необхідний елемент правового регулювання страхових відносин // Право України. —1995. —
№ 12. — С.40-45.

Клапків М.С., Ткаченко І.С. Зарубіжна практика застосування теорії ризику в страховому підприємництві // Фінанси України. — 1997. — № 11. — С.103-111.

Коноплицкий В.А., Филина А.И. Маркетинг, рынок, финансы (терминологический словарь-справочник). — К.: Импекс. — 1992. — 184с.

Криворучко А.В. Розвиток страхового ринку в сільському господарстві // Економіка АПК. — 1997. - № 6. - С. 66-70.

Кривошпик Т.Д. Страхування майна громадян. Розділ в книзі “Страхування”: К., КНЕУ, 1998. – С. 303-326.

Крутик А.Б., Никитина Т.В. Организация страхового дела. Учеб-ное пособие. — СПб., 1999.

Кузнецова Н.П. Страховые корпорации в Норвегии
// Вестник СПбГУ — 1993. — Сер. 5. — Вьіпуск 2 — С.17-23

Ларіонова Л. Страховий ринок в Україні. Яким йому бути? // Фінанси України. — 1996. — № 8. — С.89-94.

Лутак Н.Д. Пути интегрирования украинского страхового рынка в мировой // Финансовые услуги. — 1997. — № 1. — С. 20-24.

Михайлов В.И., Салин В.Н. Малый бизнес: финансы и страхование // Финансы. — 1996. — № 5. — С. 47-50

Мних М. Проблемы и направлення усовершенствования государственной политики в области страхования // Зкономика, финансьі, право. — 2000. — №8. — С.27—30

Орланюк-Малицкая Л.А. Страховые организации при переходе к рынку // Экономические науки. — 1991. — № 7. — С. 69-79.

Осадець С.С., Харченко Н.В. Проблеми і перспективи розвитку страхової справи // Фінанси України. — 1997. — № 3. — С. 74-78.

Основи страховой деятельности: Учебник // Отв. ред. проф. Т.А. Фе-дорова. — М.: Издательство: БЕК. — 1999. — 776 с.

Основы страховой деятельности: Учебн. для вузов; Отв. ред. Т.А. Федорова. — М.: БЕК, 2002. — 749с.

Петрова К.Я. Економічні основи страхового ринку. — X.: Ун-т внутр. справ, 1999. — 100 с.

Плиса В.И. Страхування: Довідник. — Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. —196с.

Прандецкий И. Интеграция страхового рынка Украины в глобальный рынок страхования — путь к развитию // Финансовые услуги. — 1997. —
№ 3. — С. 8-12.

Про стан та тенденції розвитку страхового ринку України у 1997 році. Україна-Business, №18 від 13.10.98 р. с.3. Огляд Укрстрахнагляду.

Про стан та тенденції розвитку страхового ринку України у 1998 році. Україна-Business, №15 від 14.05.99 р. с.2. та №17 від 28.04.99 р., с.2.

Про страхування: Закон України №2745-111 від 4 жовтня 2001 року
// Україна-Business. — 2001. — №44. — С.7-12.

Редька Н. Бизнес особого риска // Капитал. — 1998. — №7—8.— С.72-76.

Рейтинг Укрстрахнадзора. Первьіе 50 страховщиков // Бизнес. — 1998. — №18(277). — С.30-31.

Рейтман Л.И. Страховое дело.— М.: Банковский биржевой НКЦ, 1992. — 524 с.

Романенко К. Береги своє // Бизнес. — 1998. — №18(277). — с.31.

Рудницкий В.В. Экономика и организация страхового дела. - Спб: Изд. Спб УЭФ, 1993. - 136 с.

Самойловський А. Пропозиції щодо вдосконалення страхового ринку України // Фінанси України. — 2000. — №11. — С. 106-113.

Статистичний щорічник України за 1997 рік. Державний комітет статистики України: Під ред. О.Г.Осауленка. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — 624 с.

Страхование вУкраине / А.Н. Залетов; Под ред. О.А. Слюсаренко. — К.: BeeZone, Логос, 2002. — 450с.

Страховий ринок України (довідник). // Финансовые услуги, №2, 1998, спеціальний випуск до першого Міжнародного форуму в Києві 25-26 лютого 1998 р. “Україна. Страхування ¢98”.

Страхові послуги: Навч.-метод, посіб. для самост. вивч. дисцип­ліни; За ред. Т.М. Артюх. — К.: КНЕУ, 2000. — 124 с.

Страховое дело: Учебник/Под ред. проф. РейтманаЛ. И. — М.: Российское страховое товарищество «РоСТо», 1992. — 528с.

Страхування / За заг. ред O.O. Гаманкової. — К.: КНЕУ, 2000. — 118с.

Страхування. Підручник (Керівник авт. кол. і наук. ред. Осадець, д-р екон. наук, проф. - К.: КНЕУ, 1998. - 528 с.

Страхування: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — Львів: ЛКА, 2002. — 146с.

Субачов I.I., Олійник В.Я., Терещенко Т.Є., Заволока П.О. Розви­ток страхового ринку в Україні як фактор фінансової стабілізації еконо­міки
// Фінанси України. — №5. —2001. — С. 130-133.

Субтеля М. Страховая индустрия Израиля: Клиенту предоставляется все. Украина-Business. — №7.—2003. — С.11.

Сухов В.А. Государственное регулирование финансовой устойчивости страховщиков. - М.: Изд. центр «АНКИЛ», 1995. - 114 с.

Таркуцяк А.О. Страхування: Навч. посіб. — К.: Вид-во Євр. ун-ту фінансів, інф. систем, менедж. І бізнесу, 1999. — 114 с.

Теребус О.М. Страхові послуги: Навч.-мет. матеріали для студ. — Тернопіль: ТАНГ, 2002. — 167 с.

Цриндецький І.Н Світові страхові ринки: тенденції прискорення озвитку.
// Інформаційний бюлетень Міністерства Статистики
України. — 1999.— №9—С.10.

Цриндецький І.Н. Світові страхові ринки: тенденції прискорення розвитку. // Інформаціїний бюлетень Міністерства Статистики України. —2004. — №9. — С. 10.

Цуканова В.Я. Страховое дело: Конспект лекций. — X.: ХГЗУ, 2002.—98с.

Шахов В. В. Страхование: Учебник для вузов. — М.: Страховой полис, ЮНИТИ, 1997 — 311с.

Шахов В.В. Введение в страхование. - М.: Финансы и статистика. — 1992. — 192 с.

Шахов В.В. Страхование как самостоятельная экономическая категория // Финансы. — 1995. — № 2. — С. 38-42.

Шахов В.В. Страхование. — М.: ЮНИТИ, 1997. — № 2. — 311 с.

Яковенко И.В. Перспектива ясная, нужна базовая поддержка
// Финансовые услуги. - 1997. - № 1. - С. 4-6.

Ястремський О. Основи теорії економічного ризику. Навч. посібник. — К.: «АртЕК», 1997. — 248с.

 
 
« Пред.   След. »


© 2017 LudaDS
Сайт создан: 10.2010
Автор: Джигора Олег dzhigora@gmail.com